25 років харківському Кармелю

Єпископ Станіслав Широкорадюк: «Ювілей – це нагода до подяки Богові»

7 жовтня, у свято Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію, монастир сестер-кармеліток, що під Харковом, святкував 25‑річчя свого заснування.

Необхідність молитовного «запліччя» відчував перший післявоєнний настоятель парафії Успіння Пріснодіви Марії о. Юрій Зімінський МІС. На той час кармелітська спільнота вже була у Києві. Тому він звернувся з пропозицією відкрити монастир у Харкові до київських сестер. Поблизу Харкова у с. Покотилівка знайшовся недорого покинутий будинок робочого гуртожитку. Стан його був жахливий. Але отець Юрій настільки палав ідеєю створення монастиря і впевненістю у Божій волі що до цього, що запалив серце с. Маріолі Ставяж, яка на той час перебувала у київському Кармелі, а згодом переконав і настоятелів Згромадження. І 7 жовтня 1995 року рішення про створення у Харкові жіночого кармелітського монастиря було затверджене.

Архівна світлина. Архівна світлина.

Архівна світлина.

Архівна світлина.

Сьогодні монастир по вул. Інтернаціональній (навіть це відповідає складу спільноти сестер) лише розміром пригадує колишній гуртожиток, де чинилося чимало гріхів. Сам Господь відвідав і освятив це місце, пославши на нього своїх слугинь – мудрих дів, щоб вимолювали милосердя і благодать для України, особливо для Харківсько-Запорізької дієцезії.

Єпископи Станіслав Широкорадюк та Павло Гончарук на Св. Месі в монастирі сестер-кармеліток

На жаль, через карантинні обмеження, свято відзначалось скромно. Але усі бажаючи мали можливість взяти учать в урочистій Святій Месі завдяки прямому ефіру. Месу очолив правлячий єпископ Павло Гончарук у співслужінні з єпископом-ординарієм Одесько-Симферопольським Станіславом Широкорадюком, настоятелем парафії у Мерефі о. Рафаїлом Шкоповцем, деканом та настоятелем парафії Святого Сімейства о. Анатолієм Клаком та о. Войцехом Стасевічем, котрий служить у катедрі.
Із проповіддю до сестер звернувся єпископ Станіслав. Владика почав із подяки Богові за монастир і сестер. Він сказав, що зазвичай під час світських ювілеїв подається статистика, скільки і чого зроблено. Але як можна порахувати усі години адорацій, перелічити вимолені благодаті, назвати усіх, хто пройшов через цей монастир і отримав підтримку?! Далі єпископ Станіслав нагадав фрагмент з Книги Вихід, коли Мойсей молився за народ під час битви з амолікітянами. Поки руки пророка були підняти вгору, перемагали ізраїльтяни, коли ж вони опускались, вперед йшли нападники. Хтось мав підтримувати руки Мойсея. Це робили Аарон та Ор, і вибраний народ переміг. Подібною є місія сестер – молитись, як Мойсей, і підтримувати молитвою піднесені вгору руки священників. Наприкінці владика згадав теплими словами отця Юрія Зімінського МІС.
Перед благословенням єпископ Павло побажав сестрам, щоб їхні руки зажди були піднесені вгору у молитві, якої так потребує сьогодні наша дієцезія, де точиться війна, і ціла Україна.

25 років парафії Святого Вікентія де Поля у Харкові

Передісторія

Харків – друге після Києва місто за площею і кількістю мешканців. З деяких спальних районів їхати до центра близько години. Тому після встановлення життя римсько-католицької парафії Успіння Пріснодіви Марії її перший післявоєнний настоятель отець Юрій Зімінський МІС вирішив шукати місце для ще одної парафії у найбільшому спальному районі міста – на Салтівці.
26 грудня 1993 року він запросив парафіян та сестер, які працювали при парафії, поїхати разом на кінцеву зупинку метро, що є приблизним центром Салтівки, помолитись, щоб Господь вказав місце майбутнього храму. Як знак на місці молитви було закопано чудотворний медальйон із зображенням Непорочної Діви Марії. На той момент у Харкові вже почали своє служіння сестри Дочки Милосердя св. Вікентія де Поля (шаритки).

26 грудня 1993 р. біля кінотеатру «Познань»
26 грудня 1993 р. біля кінотеатру «Познань»
Історія 

Наприкінці 1994 року римсько-католицька громада святого Вікентія де Поля була зареєстрована. Приблизно влітку 1995 року парафіянин в. п. пан Йосип Броніславович Дурава, мешканець Салтівки, дізнався, що недалеко від місця, де був закопаний медальйон, продається земельна ділянка з розташованою на ній старою одноповерховою будівлею колишнього дитячого садочка. Це місце сподобалось настоятелям Ордену Отців Місіонерів св. Вікентія де Поля і вони вирішили його придбати під будівництво храму і соціального центру.
У цьому ж році перші троє місіонерів оо. Ярослав Яшшо СМ, Ян Тшоп СМ і Яцек Дубіцький СМ розпочали душпастирське служіння серед мешканців Салтівки.
Старий будинок дитячого садка переобладнали під тимчасову каплицю. І 27  вересня 1995 року тут було відправлено першу Святу Месу, яка дала початок другій римсько-католицькій парафії у Харкові. Цю Месу очолював отець Мілан Шашік СМ, тодішній секретар нунція Антонія Франко.
З часом отці-місіонери побудували тут парафіяльний будинок, соціальний центр і храм св. Вікентія де Поля.
Згодом за сприянням настоятелів Згромадження парафія перетворилась на спільноту спільнот католиків з різних континентів. Священники почали душпастирство англомовних та франкомовних африканців, які навчались і працювали в Харкові. Пізніше долучилась спільнота з Індії та В’єтнаму. Для служіння іноземцям на Салтовку було направлено священників-місіонерів з Нігерії, Індії та В’єтнаму.
10 років тому настоятелем парафії став отець Ян Мартінчак СМ із Словаччини. Він також очолив Міжнародний рух католицьких студентів в Україні (IMCS) з центорм у Харкові.
Сюди регулярно збираються на спільні зустрічі іноземні студенти з усіх куточків України.

25 років потому

27 вересня 2020 року, у спомин святого Вікентія де Поля та 25‑у річницю заснування парафії, біля храму на урочисту Святу Месу зібрались парафіяни та гості. До Харкова завітали отець Леонід Куклишин СМ і отець Михайло Талапканич СМ, відповідно настоятель та секретар віце-провінції свв. Кирила і Мефодія отців-місіонерів.
Святу Месу очолив єпископ Харківсько-Запорізький Павло Гончарук. На початку єпископ висловив намір Святої Жертві: за всіх (живих і померлих), завдяки яким це місце стало місцем благодаті, також за потрібні благодаті для священників, які служили у цій парафії, служать тепер і служитимуть у майбутньому, за харків’ян, щоб пізнали Господа та Його любов, за загиблих у авіакатастрофі 25 вересня під Харковом у м. Чугуєві.
Під час проповіді єпископ Павло поділився тим, що вперше бере участь у такій Святій Месі, де Католицька Церква представлена різними народами з віддалених від України куточків земної кулі. Але це не перешкоджає знаходити спільну мову, бо нею є мова Божої любови.
Любов Господа є великою силою, яка здатна перетворити такий важкий камінь як людське серце на храм Бога, де панує Його любов.
«Господь кличе тебе таким, яким ти сьогодні є. Він не каже, що ти маєш прийти до Нього тільки тоді, коли почнеш ліпше співати або чемніше поводитись. Ні! Він каже: «Прийди до Мене вже сьогодні. Я хочу, щоб ти був щасливим, вільним і відчував Мою любов», – сказав між іншим єпископ Павло.
Наприкінці Меси він подякував зібраним за їхню присутність і духовну працю, завдяки якій їхні серця стали храмом Самого Бога. Також єпископ заохотив вірян невтомно молитися за своє оточення, за салтівчан, щоб і вони пізнали Господа, тому що вони гідні того, щоб Він замешкав і в них. Також єпископ запросив усіх зібраних щоденно молитися Розарій у намірі миру в Україні та навернення народу.
У цей день пролунало чимало слів подяки священникам, які закінчують цієї осені своє служіння на Салтівці і поїдуть до інших парафій, та вірянам, які беруть активну участь у житті парафії.

(Історію парафії святого Вікентія де Поля в Харкові детальніше див. тут)

XII велопаломництво Харків – Бердичів

12 липня після Святої Меси о 9.00 від Харківської катедри до санктуарію Матері Божої Бердичівської рушило XII велопаломництво. Наприкінці Меси єпископ Павло Гончарук благословив паломників та побажав їм щасливої дороги, під час якої вони будуть молитися та свідчити свою віру. Продовжити читання “XII велопаломництво Харків – Бердичів”

Парафіяльний відпуст у Нікополі

У неділю, 14 червня 2020 року, парафія Матері Божої Салетинської та св. Антонія Падуанського у м. Нікополі (Дніпропетровський деканат) відзначала подвійне свято – Урочистість Пресвятих Тіла і Крові Ісуса Христа та парафіяльний відпуст на честь свого небесного покровителя святого Антонія, якого Римсько-католицька Церква вшановує 13 червня.
На свято завітав єпископ Харківсько-Запорізький Павло Гончарук, який очолив урочисту Святу Месу у співслужінні із настоятелем парафії отцем-салетином Збігнєвим Бескуром та його співбратами по Ордену, що служать у дієцезії. У своїй проповіді єпископ підкреслив, як важливо помічати у нашому повсякденні навіть маленькі прояви Божої любові, які говорять про гідність людини і запрошують її відповісти Господу любов’ю.
Після Святої Меси відбулася урочиста Євхаристійна процесія, яку також очолив єпископ Павло. На її кінець він благословив Пресвятими Дарами місто Нікополь з його околицями.
У нікопольській парафії у свято її небесного Покровителя вже десять років освячуються лілії, які у парафіяльному квітнику з любов’ю вирощує до цього дня сестра Лариса. Потім ці лілії в пам’ять про заступництво святого Антонія Падуанського парафіяни та гості беруть додому. Вони були свідками великих і малих чудес, що відбулися по молитві до цього великого послідовника святого Франциска Ассизського.

«Хто споживає Моє Тіло…»

13 червня 2020 року одинадцять дітей парафії Святого Вікентія де Поля у Харкові мали Першу Сповідь, а 14 червня, в урочистість Пресвятого Тіла і Крові Христа, вони прийняли Перше Причастя. Настоятель парафії отець Ян Мартінчек СМ ретельно готував дітей до цього дня. Під час карантину заняття продовжувались завдяки відеотрансляціям.
«Сьогодні ви приймете Христа у своє серце вперше. І від цього моменту можете приймати Його якнайчастіше. Нехай Ісус супроводжує вас усе життя аж до останнього Причастя у похилому віці», – сказав у проповіді отець-настоятель, який і очолював урочисту Святу Месу.

Перше Святе Причастя дорослих

В урочистість Пресвятої Трійці, 7 червня 2020 року, в катедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії настоятель о. Григорій Семенков уділив перше Святе Причастя чотирьом дорослим парафіянам, котрі завершили катехитичні навчання. Групу до свята готувала с. Саломія.

«Рушаймо!»

Приміційна Служба Божа єпископа-ординарія Павла Гончарука в Харківській катедрі 

«Під час цієї св. Меси я хочу і прошу Господа, щоб Він занурив у Своє Пресвяте Серце всіх вас, кожну сім’ю, кожну людину, цілу дієцезію, усіх тих, хто пізнав Ісуса Христа, і тих, хто Його ще не знає, ввіряючи всіх Серцю доброго люблячого Бога», – сказав сьогодні нововисвячений єпископ Павло Гончарук на початку своєї «приміційної» св. Меси в  Харківській катедрі. Настоятель катедральної парафії о. Григорій Семенков, вітаючи нового єпископа-ординарія, побажав йому, щоб він «був правдивим образом Бога Отця для дієцезії, для священників і всіх вірян, які зараз дуже потребують досвіду любові Бога». Нагадаємо, що слова з послання ап. Івана «Бог є Любов» Павло Гончарук обрав девізом свого єпископського служіння. Його попередник на цій катедрі, єпископ Станіслав Широкорадюк, під час проповіді поділився зі своїм наступником батьківськими напучуваннями та досвідом віри. Зокрема, він побажав єп. Павлу «в усьому довіряти Господу і бути людиною, а навчаючи своїх вірян, вчитися також від них». Наприкінці св. Меси єпископ-ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук розповів один із випадків під час свого служіння в зоні ООС, зокрема про спілкування з мешканцями Опитного. Він сказав: «Немає більшої радості, ніж коли стаєш свідком Божих діянь. Я хочу служити Богу, моє велике прагнення, щоб кожне серце пізнало Його любов, вічну, жертовну, безкорисливу». Єпископ Павло пояснив один із символів свого герба: «Пробите Серце означає, що Любов Божа відкинена, зранена, але на кожний поклик людини знову віддає Себе їй, огортаючи Собою». Наприкінці єп. Павло Гончарук подякував усім присутнім і сказав: «Прошу вас про молитву – і рушаймо вперед!»

Бог є Любов

Це девіз нового правлячого єпископа нашої дієцезії

14 лютого, у свято свв. Кирила та Мефодія, покровителів Харківсько-Запорізької дієцезії, у Харківському катедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії відбулися консекрація у єпископи та урочисте введення на кафедру Харківсько-Запорізької дієцезії четвертого від моменту створення дієцезії у 2002 році правлячого єпископа. Цього разу папа Франциск обрав 42-річного священника з України отця Павла Гончарука. У номінаційній буллі, за словами папського нунція Клаудіо Ґуджеротті, зазначено, що отець Павло проявив себе як людина проста, тобто яка не вдягає масок та не боїться визнати свої гріхи, та конкретна, яка вміє розпоряджатись матеріальними цінностями та є послідовна у своїх словах і ділах. Ці якості та досвід отець набував, коли сім років служив настоятелем парафії Святого архангела Михаїла у Дунаївцях (Хмельницька обл.), останнім часом – економом та директором «Карітас-Спес» Кам’янець-Подільської дієцезії, відвідував як капелан зони бойових дій на Сході України.
Вміння розпоряджатись грошима на благо Церкви та пастви є важливим для правлячого єпископа. «Вони мають бути як рушник, яким Ісус Христос під час Таємної Вечері отер ноги учням», – зазначив папський нунцій.
Далі у проповіді він сказав, що Харківсько-Запорізька дієцезія як локальна Церква, доручена єпископській владі отця Павла, особлива. По-перше, дві її області (у церковному вимірі – деканати), Донецька та Луганська, охоплені війною. По-друге, і так було від початку її створення, невелика кількість католиків, розсіяних на великій території, яку займає дієцезія, та немала відстань між містами і населеними пунктами, де розташовані найбільші храми та парафії.
Зворушливим було побажання нунція отцю Павлу Гончаруку стати тим єпископом, який незабаром проголосить, що його дієцезія стала територією миру, а не війни.
Також у проповіді архієпископ Клаудіо Ґуджеротті подякував присутнім батькам отця Павла Гончарука за сина та попросив їх і далі його підтримувати. Далі нунцій звернувся до вірян Харківсько-Запорізької дєцезії і попросив їх прийняти нового архіпастиря та ревно молитися за нього.

Обряд консекрації через спеціальну молитву і накладання рук здійснили архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, попередник новопризначеного єпископа – єпископ Станіслав Широкорадюк – тепер єпископ-коад’ютор Одесько-Сімферопольської дієцезії, та правлячий єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський. Після цього єпископу Павлу були вручені: Біблія, як дороговказ та Слово, яке він покликаний проголошувати «вчасно і невчасно», перстень як символ обручення із локальною Церквою, головою якої він став, митра, що символізує водночас Христа Царя та терновий вінець, яким Він був коронований. Дві стрічки ззаду митри символізують єдність Старого та Нового Завітів. І, нарешті, жезл (патериця) як символ ординарної влади. Патериця має зігнуту у спіраль верхівку, що нагадує герлигу пастуха. Це символізує Ісуса Христа, Доброго Пастиря, який прагне зібрати увесь Свій народ, щоб ніхто не загинув, але мав життя вічне.

На цю важливу для регіону подію до храму завітав новий голова Харківської обласної державної адміністрації пан Олексій Кучер. Зважаючи на його зайнятість, йому передчасно було надане коротке слово. Пан Олексій, призначений на посаду 5.11.2019 р., за минулих 100 днів керування вже відчув тягар відповідальності влади. Може, тому, у вітальному слові пан губернатор зауважив, що на єпископа-ординарія покладається подвійна відповідальність за реалізацію прийнятої на себе місії: не тільки перед людьми, але й перед Богом. Пан Кучер побажав єпископу Павлу здоров’я, наснаги та Божої допомоги у служінні.

Єпископ Павло Гончарук походить із багатодітної родини. Він народився п’ятим із 13 дітей. На свято приїхали представники з цієї великої сім’ї Гончаруків на чолі із батьками паном Броніславом та пані Марією. Вони усі і прикрасили процесію з дарами під час Літургії Євхаристії. А під час привітання після Святої Літургії від родини висловився її голова, батько нового ординарія. Між іншим він нагадав синові про дар Святого Духа, який найбільше залежить від нашої волі – острах Божий. Він означає острах чинити будь-який гріх, бо навіть найменший гріх ображає Господа. І у своєму подячному слові новий правлячий єпископ Харківсько-Запорізький Павло Гончарук подякував батькам за дар життя та виховання у вірі та остраху Божому.
Але перед усім єпископ Павло подякував Самому Господу. «Бог є любов. Він обдарував мене з любові Своїми дарами. Я їх нічим не заслужив. Він Сам є мої найбільшим даром… Мене часто питають, яка моя програма як правлячого єпископа, що я буду робити. Найбільше я прагну робити те, чого хоче Господь. Я хочу робити все, щоб якнайбільше людей пізнали, що Бог є любов, зустріли Його у своїй душі і були щасливі. Для мене без віри немає життя».
Потім єпископ віддав себе і своє служіння Пресвятому Серцю Ісуса Христа та Непорочному Серцю Діви Марії.

У цей день Конференція римсько-католицьких єпископів України поповнилась апостолом Христовим, який належить до нової генерації священників нашої країни, що навчалися тут вже у часи незалежності. А Харківсько-Запорізька дієцезія Римсько-католицької Церви в Україні отримала нового очільника, який поведе юну локальну Церкву, що у травні досягне свого повноліття, далі дорогою Христа – до духовної зрілості, миру, єдності й святості.

Підробиці події тут.

Відновлення чернечих обітниць у катедральному соборі

3 лютого у Харківській катедрі зібрались священники, ченці та черниці, богопосвячені діви Харківського деканату на спільний день молитви. 30 років тому папа Йоан Павло ІІ проголосив свято Стрітення Господнього днем богопосвячених осіб, тобто тих, які в особливий спосіб принесли своє життя в жертву Господу. За звичай у це свято вони відновлюють свої обітниці.
О 10.00 у храмі Успіння Пресвятої Богородиці почалося поклоніння Пресвятим Дарам. Потім отець Маріуш Возняк ОР виголосив конференцію, у якій зупинився на сенсі богопосвяченого життя та обітів чистоти, послуху та бідності. Якщо центром і метою богопосвяченого життя не буде Христос і проголошення Божого Слова, все інше губить свій сенс. Чистота є даром для покликаного, який свідомо відповідає жертвою і любов’ю на Боже покликання.
Під час Святої Літургії, яку очолив апостольський адміністратор єпископ Станіслав Широкорадюк у співслужінні із священниками та дияконами деканату, зібрані ченці, черниці та богопосвячені діви відновили свої обітниці.