Відпусти з нагоди Року святого Йосифа

Побожні роздуми, діла милосердя, особливі молитви, проказування вервиці в сім’ї, жертовна праця та інші нагоди отримати повний відпуст. Про це – в декреті Апостольської Пенітенціарії.
 

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

У Ватикані оприлюднено Декрет Апостольської Пенітенціарії про окремі відпусти, приурочені до Року святого Йосифа, проголошеного Папою Франциском з нагоди 150-річчя проголошення святого Йосифа Покровителем вселенської Церкви, що триватиме від 8 грудня 2020 року по 8 грудня 2021 року, під час якого кожен вірний за прикладом цього святого «матиме змогу для скріплення свого життя віри в повному виконанні Божої волі».

В документі зазначається, що набожність до Опікуна Відкупителя широко розвинулася протягом історії Церкви, яка й надалі «відкриває давні та нові виміри величі в цьому скарбі, яким є святий Йосиф», і цьому повинен допомогти «дар індульгенцій, який Апостольська Пенітенціарія, згідно з бажанням Папи Франциска, доброзичливо щиро надає протягом Року святого Йосифа».

Умови для отримання повного відпусту

Декрет вказує на те, що повний відпуст надається за звичних умов, якими є сакраментальна сповідь, Святе Причастя та молитва в наміреннях Святішого Отця, тим вірним, які з душею, віддаленою від будь-якого гріха, братимуть участь у відзначенні Року святого Йосифа відповідно до наведених нижче способів.

Оскільки святий Йосиф, «справжній муж віри», заохочує нас відкривати дитинні взаємини з Небесним Отцем, оновлювати вірність в молитві та прислухатися до Божої волі, відповідаючи їй, «повний відпуст надається тим, які принаймні протягом 30 хвилин роздумуватимуть про молитву “Отче наш”, або візьмуть участь у принаймні одноденній духовній віднові, що передбачає роздуми про святого Йосифа».

Беручи до уваги той факт, що Євангелія називає святого Йосифа «праведним мужем», його приклад спонукає нас «наново відкривати цінність тиші, розсудливості та чесності у виконанні своїх обов’язків», а «чеснота справедливості», в зразковий спосіб практикована ним, полягає в «повному прийнятті Божого закону, що є законом милосердя», то «всі ті, які за прикладом святого Йосифа вчинять діло милосердя для тіла чи для душі, можуть також отримати повний відпуст».

Головний аспект покликання святого Йосифа – бути опікуном Святої Родини з Назарету, обручником Діви Марії та земним батьком Ісуса. «То щоб усі християнські сім’ї відчували спонуку відтворити таку саму атмосферу внутрішньої спільності, любові й молитви, якою жила Свята Родина, повний відпуст надається за проказування Святого Розарію в сім’ї чи між нареченими».

У світлі того, що Слуга Божий Пій ХІІ встановив 1 травня 1955 року свято святого Йосифа Ремісника, аби сприяти визнанню гідності праці, «повний відпуст може отримати кожен, хто щоденно ввірятиме свою діяльність захистові святого Йосифа, як і кожен вірний, який призиватиме в молитвах заступництво Ремісника з Назарету, аби ті, які шукають роботу, змогли працевлаштуватися, і щоби праця всіх була гіднішою».

Втеча до Єгипту показує нам, що Бог перебуває там, де людина в небезпеці, страждає, втікає та переживає відкинення та покинення. В цьому контексті «повний відпуст надається вірним, які прокажуть Літанії до святого Йосифа (для латинської традиції) або Акафіст до святого Йосифа, повністю або принаймні частину (для візантійської традиції), чи іншу молитву до святого Йосифа, притаманну іншим релігійним традиціям, в намірі Церкви, переслідуваної ad intra й ad extra, та на підтримку всіх християн, які зазнають будь-яких форм переслідування».

Щоби наново підтвердити «універсальність покровительства» святого Йосифа, в доповнення до згаданих нагод Апостольська Пенітенціарія надає повний відпуст вірним, які прокажуть будь-яку за власним бажанням «законно затверджену» молитву до святого Йосифа чи акт побожності на його честь в дні «щорічних святкувань 19 березня та 1 травня, у свято Святого Сімейства Ісуса, Марії та Йосифа, в Неділю святого Йосифа (згідно з візантійською традицією), 19-го числа кожного місяця та кожної середи, що є днем, присвяченим святому згідно з латинською традицією».

З думкою про хворих

В контексті триваючої ситуації надзвичайного стану в медицині, дар «повного відпусту особливим чином поширюється на літніх людей, на хворих і вмираючих, на всіх тих, хто задля законних причин не має можливості виходити з дому, які з душею, віддаленою від будь-якого гріха та з наміром сповнити, як тільки це стане можливим, три звичні умови, сповнять вдома чи там, де обставини їх утримують, акт набожності на честь святого Йосифа, утішителя хворих і покровителя доброї смерті, з довір’ям жертвуючи Богові болі й незручності свого життя».

Заохочення для священиків

Аби полегшити вірним доступ до запропонованих благодатей, Апостольська Пенітенціарія «щиро просить, аби всі священики, наділені належними повноваженнями, з готовністю та великодушно посвячувалися уділенню святого таїнства Покаяння та часто уділяли Святе Причастя хворим».

За матеріалами: https://www.vaticannews.va/uk/vatican-city/news/2020-12/indulgenciji-z-nagody-roku-svyatogo-josyfa.html

«Fratelli tutti»: чергова соціальна енцикліка Папи Франциска

«Fratelli tutti»: чергова соціальна енцикліка Папи Франциска
Братерство й соціальна дружба – це дороги, які вказує Папа Франциск для побудови кращого, справедливішого та мирного світу зусиллями всіх, народу й інституцій. Рішуче «ні» війні та глобалізації байдужості.
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Isabella Piro – Ватикан

«“Fratelli tutti” писав святий Франциск з Ассізі, звертаючись до всіх братів і сестер, щоб запропонувати їм форму життя з присмаком Євангелія. Серед його порад хочу виокремити одну, в якій він заохочує до любові, що виходить за межі географічних і просторових бар’єрів», – цими словами Папа Франциск розпочинає свою енцикліку «Fratelli tutti», що підписана 3 жовтня 2020 року на батьківщині святого Франциска місті Ассізі та оприлюднена наступного дня.

Якими є великі ідеали, але, водночас, доступні шляхи для того, хто хоче будувати справедливіший і більш братерський світ у власних щоденних стосунках, у суспільному житті, в політиці? Відповіді на це запитання Святіший Отець шукає в своїй черговій «соціальній енцикліці» (6), як він сам її окреслює.

Назву Святіший Отець запозичив у «Напоумленнях» святого Франциска, що цими словами звертався до «до всіх братів і сестер», аби запропонувати їм «форму життя з присмаком Євангелія». Він «не займався діалектичніми війнами, нав’язуючи доктрину, але передав Божу любов», – пише Папа, додаючи, що через це святий став «плідним батьком, який пробудив мрію про братерське суспільство».

Відкриваючись коротким вступом, розділена на вісім розділів, енцикліка містить, як пояснив сам автор, чимало з його роздумів про братерство й соціальну дружбу, що поміщені «у ширшому контексті» та збагачені документами й листами, надісланими від багатьох людей і спільнот з усього світу.

Завданням енцикліки є підтримати загальносвітове прагнення братерства й соціальної дружби. Відправною точкою є спільна приналежність до людського роду через визнання одні одних братами й сестрами як діти одного Творця, всі разом в одному човні, що вимагає усвідомлення того, що в глобалізованому та взаємопов’язаному світі спастися можна лише разом. Головною спонукою, яка часто цитується тексті, є Документ про загальнолюдське братерство, підписаний у лютому 2019 року в Абу-Дабі.

Не лише на словах
Братерство слід підтримати не лише словами, але й ділами, фактами, що конкретизуються у «кращій політиці», тобто, такій, що не підпорядковується інтересам фінансового сектору, але служінню спільному добру, спроможна поставити в центрі гідність кожної людини, забезпечивши всіх працею, аби кожен мав змогу розвивати власні здібності. В політиці, далекій від популізму, що вміє знаходити вирішення всьому тому, що чинить замах на фундаментальні права людини та остаточно викорінити голод і торгівлю людьми.

Водночас, Папа Франциск підкреслює, що справедливіший світ осягається шляхом сприяння мирові, що не є лише відсутністю війни, але справжнім витвором людських рук, до якого залучені всі. Пов’язані з істиною, мир і примирення повинні бути «проактивними», спрямовуючи на справедливість через діалог в ім’я взаємного розвитку. З цього випливає засудження війни, названої «запереченням усіх прав» і про яку вже неможливо думати в гіпотетичній «справедливій» формі, бо ядерна, хімічна й біологічна зброя несе з собою величезні наслідки для невинного цивільного населення. Рішучим є відкинення смертної кари, названої «неприпустимою». Центральне місце займає заклик до прощення, в поєднанні з поняттями пам’яті та справедливості: простити не означає забути, ані відмовлятися від захисту власних прав, захищаючи гідність, яка є Божим даром.

На фоні енцикліки – пандемія Covid-19, що, як зізнається Папа, «несподівано увірвалася саме в той час, як я писав цього окружного листа». Однак, глобальний надзвичайний стан у системі охорони здоров’я послужив тому, аби показати, що «ніхто не спасається сам», що прийшов час «мріяти як одне людство», в якому всі ми є братами й сестрами.

Глобальні проблеми вимагають глобальних дій
У першому розділі, названому «Тіні замкнутого світу», документ зосереджується на багатьох викривленнях сучасної епохи: маніпуляція та деформація таких понять, як демократія, свобода, справедливість; втрата почуття приналежності до суспільства та історії; егоїзм і незацікавленість спільним благом; переважання логіки ринку, що ґрунтується на прибуткові та культурі відкинення немов непотребу; безробіття, расизм, бідність; нерівність у правах та її відхилення, такі як рабство, торгівля людьми, жінки, піддані насильству й примушені робити аборт, торгівля органами (10-24).

За словами Папи, йдеться про глобальні проблеми, які вимагають глобальних дій. А тому він виступає проти «культури стін», що сприяє поширенню мафіозних структур, підживлюючи страх і самотність (27-28). Крім того, сьогодні зустрічаємося із занепадом етики (29), до якого певним чином спричинюються засоби комунікації, що руйнують пошану до іншого та усувають будь-який сором, створюючи ізольовані та автореференційні віртуальні кола, в яких свобода є ілюзією, а діалог не є конструктивним (42-50).

Любов будує мости
Другий розділ енцикліки «Чужинець на дорозі» пропонує шукати відповідь на ці тіні на яскравому прикладі постаті Милосердного Самарянина. Папа наголошує, що у «хворому суспільстві», яке відвертається від болю та є «неписьменним» у дбанні про немічних і слабких (64-65), усі ми покликані, як самарянин із притчі, ставати ближніми для іншої особи, долаючи упередження, особисті інтереси, історичні й культурні бар’єри. Всі ми є співвідповідальними за побудову суспільства, що вмітиме включати, інтегрувати та підіймати того, хто впав або страждає (77). Любов будує мости, а ми «створені для любові» (88), нагадує Святіший Отець, закликаючи християн розпізнавати Христове обличчя в кожній відкинутій людині (85).

До принципу здатності любити згідно із «універсальним виміром» (83) Папа повертається і в третьому розділі «Мислити й творити відкритий світ». У ньому Святіший Отець закликає виходити назовні із замкнутості в собі, аби знаходити в інших «зростання буття» (88), відкриваючись на ближнього згідно із динамізмом милосердної любові, що схиляє нас до «загальної спільності». По суті, духовна статура людського життя окреслюється любов’ю, що спонукає шукати краще для життя іншого, віддаляючись від будь-якого егоїзму (92-93).

Права не мають кордонів
Енцикліка наголошує, що братерським буде таке суспільство, яке сприяє вихованню до діалогу з метою здолати «вірус радикального індивідуалізму» (105), даючи кожному можливість проявити свої найкращі якості, починаючи від захисту сім’ї та пошани до її «першочергової та незамінної виховної місії» (114). Для побудови такого суспільства запропоновані два «засоби», якими є доброзичливість і солідарність.

Нікому не можна відмовити права на гідне життя, а оскільки права не мають кордонів, ніхто не може бути позбавленим їх на основі того, де він народився (121). З цієї точки зору Святіший Отець заохочує замислитися над «етикою міжнародних стосунків» (126), бо кожна країна належить також і чужинцеві, а благ території не можна відмовляти тому, хто перебуває в потребі й приходить з іншого краю. Природне право на приватну власність є другорядним стосовно принципу загального призначення створених благ (120). Енцикліка також згадує про питання міжнародних боргів: залишаючи непорушним принцип, що такий борг потрібно сплатити, висловлюється побажання, аби це не загрожувало зростанню та виживання найбідніших країн (126).

Темі міграції присвячені частина другого та ввесь четвертий розділ, що має назву «Серце, відкрите для всього світу». За словами Папи, слід запобігти непотрібним міграціям, створюючи в країнах походження конкретні можливості для гідного життя. Водночас, слід шанувати право шукати краще життя в іншому місці. В країнах, що є метою міграції, правильна рівновага перебуває між захистом прав громадян і гарантією прийняття та підтримки мігрантів (38-40). Зокрема, коли йдеться про тих, що втікають від «серйозних гуманітарних криз», потрібні «невідкладні відповіді». Серед них – спрощення отримання віз, відкриття гуманітарних коридорів, безпека та основні послуги, можливість працевлаштування та навчання, гарантування релігійної свободи, сприяння возз’єднанню сімей, дбання про соціальне включення. Папа також заохочує, аби суспільства відмовилися від дискримінаційного застосування терміну «меншин».

У документі звернено увагу на необхідність міжнародної співпраці в тому, що стосується міграції, довгострокових проектів, що виходять за межі окремих нагальних ситуацій (132), в ім’я солідарного розвитку всіх народів. Інший, який відрізняється від нас, є даром і збагаченням для всіх, бо відмінності представляють можливість для зростання (133-135). Здоровою є та культура, яка вміє відкриватися на іншого, не відмовляючись від себе самої.

Політика як одна з найцінніших форм милосердної любові
Темою п’ятого розділу є «Краща політика», тобто, та, яка представляє одну з найцінніших форм любові, оскільки стає на служіння спільному благу, усвідомлюючи важливість народу, який є відкритим, готовим до зіставлення та діалогу (160). Йдеться про «популяризм», який Папа Франциск протиставить «популізмові», що маніпулює поняттям «народ» задля власних інтересів, розпалюючи егоїзм задля власної популярності (159).

Кращою політикою є та політика, що захищає працю, «невід’ємний вимір суспільного життя», та прагне гарантувати всім можливість розвивати свої здібності (162). Найкращою допомогою для бідного не є лише гроші, що є тимчасовим засобом, але уможливлення йому гідного життя через трудову діяльність. Справжня стратегія боротьби з бідністю не просто спрямована на стримування кількості злиденних і дбання про те, щоб зробити їх нешкідливими, але полягає в тому, щоби підтримувати їх в ключі солідарності та субсидіарності (187). Завданням політики, крім цього, є долати все те, що чинить замах на фундаментальні людські права. Рішучим є заклик Папи остаточно викорінити торгівлю людьми, «ганьбу людства», та голод, який є злочином, оскільки їжа є «невід’ємним правом» (188-189).

Потрібна політика, яка каже «ні» корупції, неефективності, зловживанню владою, відсутності пошани до закону. Це політика, зосереджена на людській гідності й не підпорядкована фінансам, оскільки «сам ринок не може все вирішити», що підтвердили лиха, сподіяні фінансовими спекуляціями. В цьому контексті наголошується на важливій ролі так званих «народних рухів».

Необхідність реформи ООН
У цій перспективі в енцикліці знаходимо побажання, яке стосується реформи ООН. В умовах переважання економічного виміру, що скасовує могутність окремої держави, завданням Об’єднаних Націй повинна стати конкретизація поняття «сім’ї народів», докладаючи зусилля на користь спільного блага, викорінення злиднів і захисту прав людини. Невтомно вдаючись до «переговорів, добре діючих служб та арбітражу», ООН, за словами Глави Католицької Церкви, повинна «поширювати силу права понад право сили, сприяючи багатостороннім угодам, які краще захищатимуть навіть слабші держави» (173-175).

Чудо ввічливості
Шостий розділ «Діалог і суспільна дружба» пропонує концепцію життя як «мистецтва зустрічі» з усіма, також і з периферіями світу, бо «від усіх можна чогось навчитися, ніхто не є непотрібним» (215). Справжнім є той діалог, який шанує точку зору іншого, його законні інтереси та, насамперед, гідність. Релятивізм не є вирішенням, бо без загальних принципів і моральних норм, які забороняють те, що є злом саме в собі, закони стають лише самовільними нав’язуваннями (206).

В цій перспективі особливу роль відіграють засоби комунікації, які не повинні використовувати людські слабкості чи виявляти все те, що є в нас найгіршого, але орієнтуватися на великодушну зустріч та близькість з останніми, сприяючи спілкуванню та почуттю родинної приналежності (205). Папа окремо покликається на «чудо ввічливості», наставлення, яке слід відновити, бо воно є «зорею серед темряви» та «визволенням від жорстокості, тривоги та неуважної негайності», що переважають в сучасній епосі. Ввічлива особа, за його словами, творить здорове співжиття та відкриває шляхи там, де озлобленість руйнує мости (222-224).

Мир і прощення
Сьомий розділ «Шляхи нової зустрічі» присвячений темі миру. В ньому Папа підкреслює, що мир пов’язаний з істиною, справедливістю та милосердям. Далекий від бажання помсти, він є «проактивним» і має на меті формування суспільства, що ґрунтується на служінні іншим і на досягненні примирення та розвитку (227-229). В суспільстві, як зазначає Святіший Отець, кожен повинен почуватися «як удома». Тому мир є «ремеслом», яке залучає та стосується всіх, в якому кожен повинен виконати власну частку. Завдання дбати про мир ніколи не припиняється й вимагає поставити в центрі кожної дії людську особу, її гідність та спільне благо (230-232).

З миром тісно пов’язане прощення. В енцикліці читаємо, що слід любити всіх без винятку, але любити гнобителя означає допомогти йому змінитися та перестати утискати ближнього. Більше того, хто зазнає несправедливості, повинен рішуче захищати свої права, охороняючи свою гідність, яка є Божим даром (241-242). Прощення не є синонімом безкарності, простити не означає забути, але відмовитися від руйнівної сили зла та прагнення помсти. Не можна забувати про жахіття геноцидів і переслідувань, про них слід пам’ятати, аби не знечулитися та підтримувати живим полум’я колективної свідомості. Так само важливим є пам’ятати про добро тих, що обрали прощення (246-252).

В цьому контексті Папа висловлює чітку позицію щодо смертної кари: вона є неприпустимою і повинна бути скасована в усьому світі. Вбивця, за його словами, не втрачає своєї гідності, гарантом якої є Бог. З цього також випливає заклик не ставитися до відбування покарання як до помсти, але як до частини процесу оздоровлення та соціальної реінтеграції. Це торкається теми умов у в’язницях і явища довічного ув’язнення, що є «прихованою формою смертної кари» (263-269).

«Ні» війні, що є поразкою людства
Частина сьомого розділу зосереджена на темі війни, що не є «привидом минулого» але «постійною загрозою», представляючи «заперечення всіх прав», «поразку політики та людства». З огляду на існування зброї масового знищення, що вражає багатьох невинних, сьогодні годі думати, як у минулому, про можливу «справедливу війну», натомість, слід рішуче ствердити: «Ніколи більше війни!». А беручи до уваги те, що ми живемо в умовах «поетапної світової війни», бо всі конфлікти є взаємопов’язаними, повне усунення ядерної зброї є «моральним і гуманітарним імперативом». За гроші, які інвестуються в озброєння, можна було би створити Фонд для викорінення голоду (255-262).

Релігійна свобода – фундаментальне право
У заключному восьмому розділі «Релігії на служінні братерства в світі» Папа наголошує на тому, що насильство не знаходить жодного підґрунтя в релігійних переконаннях, але в їхніх викривленнях. Тож такі речі як терористичні акти не є наслідком релігії, але помилкових інтерпретацій релігійних текстів, а також політики, що веде до голоду, бідності, несправедливості й утисків. Тероризм не слід підтримувати жодним чином, оскільки йдеться про міжнародний злочин проти всесвітньої безпеки та миру (282-283).

Глава Католицької Церкви стверджує, що дорога миру між релігіями можлива, і що необхідно ґарантувати релігійну свободу, фундаментальне людське право (279). Роздумуючи над роллю Церкви, він звертає увагу на те, що вона не пов’язує свою місію виключно з приватною сферою, не перебуває на узбіччі суспільства, і хоч не займається політикою, не відмовляється від політичного виміру існування. Увага до спільного добра, турбота про цілісний людський розвиток, у дійсності, стосується людства, а все те, що є людським, стосується Церкви (276-278).

Посилаючись на «Документ про загальнолюдське братерство задля всесвітнього миру та співжиття», підписаний в Абу-Дабі разом з Великим Імамом Ахмадом Аль-Таїбом, Папа нагадує релігійним провідниками про їхню роль «справжніх посередників», що повинні віддавати всі свої сили побудові миру, а також закликає до того, аби в ім’я загальнолюдського братерства прийняти діалог як шлях, спільну співпрацю як спосіб поведінки та взаємопізнання як метод і критерій (285).

Слідами свідків братерства
Святіший Отець завершує свої роздуми, вказуючи на приклад таких постатей, як Мартін Лютер Кінґ, Десмонд Туту, Махатма Ґанді, і, насамперед, блаженний Шарль де Фуко, приклад для всіх, що означає ототожнення з найостаннішими, щоб стати «загальним братом» (286-287). Енцикліка завершується «молитвою до Творця» та екуменічною молитвою за те, щоб у серцях людей оселився «братерський дух».

За матеріалами:https://www.vaticannews.va/

Святі Меси у Харківсько-Запорізькій дієцезії

ДЕКРЕТ
У зв’язку з поширенням пандемії
вірусу «COVID-19»
розпоряджаюсь:

Від 21 березня 2020 року до відкликання в усіх Храмах Харківсько-Запорізької Дієцезії Святі Меси звершувати без участі вірних.
Відвідувати хворих тільки у крайніх випадках. При цьому слід бути розсудливим та зберігати усі правила безпеки, щоб не стати носієм вірусу чи самому не заразитися.
Слід пояснити вірним про можливість примирення з Богом через щирий жаль за гріхи та постанову, що вони при першій нагоді висповідаються перед священиком.
Довести до відома вірних про можливість отримання повного відпусту, котрий Святий Престол уділив у цій складній ситуації.
Похоронні Святі Меси звершувати без участі вірних. Родину померлого заохотити брати духовно участь у Святій Месі за покійного визначаючи конкретну годину. При тому пояснити родичам, що при нагоді священик навідає могилу померлого і освятить її.
Беручи до уваги темпи поширення пандемії, цю ситуацію слід вважати як таку, яка дає право застосовувати, при звершенні інших Таїнств, надзвичайну форму.
Духовним зв’язком з єпископським Осідком у Харкові для вірних може бути трансляція звернення Єпископа та прямі трансляції Святих Мес з Кафедрального Собору у Харкові на сторінці Facebook «Харківсько-Запорізька Дієцезія РКЦ». Трансляція святих Мес відбуватимуться: у неділю о 12:00, у будні дні о 18:30.

+Павло Гончарук
Єпископ Харківсько-Запорізький

о. Григорій Семенков
Канцлер Курії

Звернення єпископа Павла Гончарука

Дорогі Священики,
Дорогі брати і сестри у Христі,

У зв’язку з введенням в Україні карантину, який триватиме від 12 березня до З квітня 2020 року, прошу вас взяти під увагу та дотримуватися заохочень Конференції Єпископів нашої Церкви у Зверненні з приводу епідемії коронавірусу (№ 6/20) від 12.03.2020 та Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) щодо профілактики поширення цієї інфекції від 13.03.2020. Водночас, керуючись почуттям відповідальності за доручену мені дієцезію, вважаю за доцільне поінформувати вас про мої додаткові рішення та рекомендації.

1. Уділення диспенсації від обовязку брати участь уСвМесі

Починаючи від 14 березня 2020 року, своїм декретом (№ 23/20), згідно з кан. 87, §1 Кодексу Канонічного Права, аж до офіційного закінчення періоду карантину на території дієцезії уділяю диспенсації (звільнення) з обов’язку брати участь у недільній Св. Месі наступним вірянам:
а) особам літнього віку від 60 року життя;
б) особам з будь-якими симптомами грипу чи ГРВІ;
в) дітям і підліткам до 18 року життя та дорослим, які безпосередньо за ними доглядають;
г) усім хто відчуває обґрунтований страх заразитися інфекцією коронавірусу.
Для цих осіб відсутність під час Св. Меси в неділю чи обов’язкові урочистості не буде вважатися смертельним гріхом.

2. Можливість дивитися чи слухати СвМесу через телебачення та радіо

Заохочую хворих та осіб, які скористаються зі згаданої диспенсації, перебуваючи вдома пам’ятати про особисту і спільну молитву, особливо про молитву святого Розарію, переживати Св. Месу за допомогою трансляції на Католицькому «Телебаченні Віковічного Слова» (EWTN) або слухати її по «Радіо Марія» та духовно приймати Св. Причастя.

Трансляції EWTN відбуваються через телевізійних провайдерів або безпосередньо з сайту www.ewtn.org.ua з понеділка по п’ятницю о 5:00 год., а в неділю та урочистості з київського прокафедрального храму Св. Олександра о 10:00 год. Натомість слухати Св. Месу через «Радіо Марія» можна з понеділка по суботу о 7:00 та 18:00 год., а в неділю о 10:00 та 18:00 год на сайті www.radiomaria.org.ua або з радіоприймачів (Харків 69,83).

Запрошую всіх вас поставитися до цих рішень з відповідальністю, розумінням та пастирським послухом. Закликаю не піддаватися паніці, але як належить людям віри – довіряти безмежній Божій любові та милосердю!

З пастирським благословенням,
+ Павло Гончарук
Єпископ Харківсько-Запорізький

Звернення єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні з приводу ситуації навколо епідемії коронавірусної інфекції

«Від мору, голоду, вогню і війни врятуй нас, Господи».
Словами цієї благальної молитви Церква з упованням звертається до Господа, щоб захистив нас від катаклізмів, голоду, пожеж, воєн, а також від мору – тобто від масового заразного захворювання. Саме цим словом християни описували різного роду епідемії середньовіччя. В ситуації небезпеки епідемії коронавіруса (COVID-19) заохочуємо і ми взивати до Того, Хто є Подателем Життя. Нехай наші очі і серця будуть скеровані вгору, звідки прийде наша допомога, адже допомога наша від Господа, Котрий створив небо і землю (пор. Пс 121).
У зв’язку з можливим введенням загального карантину на усій території України, прагнемо Вас повідомити і заохотити до наступних кроків:
1. Молитва до Господа. Нехай молитва про припинення поширення епідемії коронавіруса та згадані вище Суплікації лунають у наших храмах після кінцевого благословіння кожної Святої Меси. У наших особистих та спільних молитвах пам’ятаймо перед усім про хворих і про медичних працівників, які борються з цією хворобою.
2. Небезпека смерті змушує кожну людину задуматися над власним життям. Нехай цей період стане для нас іспитом совісті та нагодою до покути, зокрема у таїнстві Примирення та Покаяння (священиків просимо подбати про додаткові заходи безпеки в часі сповіді).
3. Під час ймовірного спалаху епідемії нехай не забракне нам Хліба Життя – Євхаристії. Для того, щоб обмежити можливість захворювання і одночасно не відмовлятися від участі в Євхаристії постановляємо:
При потребі збільшити кількість Святих Мес, щоб на кожній з них перебувала менша кількість людей.
Опорожнити кропильниці зі свяченою водою в храмах.
Віряни нехай намагаються зберігати безпечну дистанцію між собою.
В період тривання карантину «знак миру» передаватимемо взаємним поклоном або кивком голови без рукостискання.
Потрібно забезпечити захист найбільш вразливим категоріям вірних (діти та люди старшого віку, а також хворі). Таких осіб на період карантину заохочуємо залишатися вдома, молитися і єднатися з Літургією Церкви при допомозі Радіо Марія та Телебачення Віковічного Слова (EWTN), духовно приймаючи Святе Причастя.
Абсолютно недопустимо, щоб хвора людина на власний ризик і ризик інших приходила на богослужіння! Таким особами потрібно забезпечити можливість прийняття Святих Тайн вдома, дотримуючись правил безпеки та запобігання імовірному зараженню.
У цей період заохочуємо нас самих і наших священиків з більшою вразливістю служити хворим, вдивляючись у героїзм таких святих як св. Карл Боромео чи св. Алоїз Ґонзаґа.
Не піддаваймося паніці і слідкуймо за відповідними розпорядженнями Міністерства охорони здоров’я та інших державних компетентних відомств. Пам’ятаймо слова з Книги Сираха: Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи (Сир 38,1).
У Книзі Вихід читаємо такі слова: Коли ти пильно слухатимешся голосу Господа, Бога твого, і чинитимеш те, що Йому довподоби, і вважатимеш на Його накази, і дотримуватимешся всіх Його установ, ані одної з тих недуг, що я навів був на Єгипет, не наведу на тебе: я бо Господь, твій цілитель (Вих 15,26).
Нехай милосердний Господь об’явить себе як наш Цілитель, а ми ще більше навернімося до Нього!
N. 6/2020
Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні

Додаток:
Молитва про припинення поширення епідемії коронавіруса
Отче наш, сповнені довіри, просимо Тебе, / щоб коронавірус не завдавав більше шкоди / і щоб епідемію можна було якнайшвидше опанувати. / Просимо Тебе про повернення здоров’я хворим / і мир тим місцям, куди коронавірус дійшов. / Прийми тих, хто помер від цієї хвороби, / потіш їхні сім’ї. / Підтримуй та захищай медичний персонал, який бореться з вірусом, / надихай та благословляй тих, хто намагається контролювати ситуацію. / Господи Ісусе, лікарю наших душ і тіл, / ми відчуваємо себе безпорадними перед цією глобальною загрозою, / але довіряємо Тобі, / даруй нам мир і здоров’я. / Мати Божа, бережи нас і опікуйся нами,/ веди нас у любові до Твого Сина, Ісуса. / Амінь.
Святий Севастіане, молись за нас!
Свята Франциско Римська, молись за нас!
Святий Роху, молись за нас!
Свята Розаліє, молись за нас!
Святий Карле Борромею, молись за нас!
Святий Євгене де Мазенод, молись за нас!

Суплікація
Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний, помилуй нас.
Від мору, голоду, вогню і війни, врятуй нас, Господи.
Від наглої та несподіваної смерті, вбережи нас, Господи.
Ми, грішні, Тебе, Бога, просимо: вислухай нас, Господи.

Рік молитов про покликання

Католицька Церква в Україні протягом 2020 року особливим чином молитиметься за нові покликання та за тих, хто вже здійснює своє служіння як богопосвячена особа. 

На логотипі зображені руки в молитовному жесті, що охоплюють Україну – символ молитов про покликання, до яких цього року єпископат України особливо заохочує вірян. Силует Ісуса з сіттю – це знак того, що сам Христос кличе молодих людей, наче ловить їх у свої сіті. «Іди за Мною!» – слова Ісуса скеровані до молоді, готової з Ісусом виплисти на глибінь і закинути сіті на улов.

Послання єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні з нагоди початку Року молитов про покликання до священицького та богопосвяченого життя

Найулюбленіші Брати і Сестри у Христі!

2019 рік у Римсько-Католицькій Церкві в Україні був присвячений святості подружжя та сім’ї. Протягом цього року ми мали нагоду задумуватися над величністю подружнього покликання, над тим важливим знаком, яким є кожна сім’я – земна ікона Пресвятої Трійці. 2020 рік буде логічним продовженням попереднього і присвячений покликанню до священицького та богопосвяченого життя, адже саме сім’я є першою школою покликання, тим місцем, де Милосердний Господь пробуджує серця молодих людей, щоб Його наслідували чи на шляху чернечого життя, чи священицького служіння.

Влучно про це сказав святий Йоан Павло ІІ: «Християнські батьки, являючи своїм дітям любов і піклування від наймолодший літ, свідчать їм прикладом і словом про щирі та глибокі стосунки з Богом, закорінені в любові, вірності, молитві і послуху (див. Lumen gentium, 35; Apostolicam actuositatem, 11). У такий спосіб вони виховують їх до святості та відкривають їхні серця, щоб прийняли голос Доброго Пастиря, який кличе кожну людину, щоб слідувала за Ним і шукала спершу Божого Царства» (Йоан Павло ІІ, Послання на ХХХ День молитов про покликання).

Особливим покровителем Року молитов про покликання до священицького і богопосвяченого життя буде святий Йоан Павло ІІ. Адже 2020 рік – це сота річниця від його народження (18.05.2020), тому прагнемо подякувати Богу за такий чудовий подарунок Церкві, яким був понтифікат Йоана Павла ІІ. Йому також завдячуємо глибоку теологію покликання, що міститься в його численних посланнях, а також в особистому свідченні, яке він нам залишив у своїй автобіографічній книжці «Дар і Таємниця».

Рік розпочнеться 2 лютого 2020 року у свято Стрітення Господнього і триватиме до Неділі Хрещення Господнього. Саме таїнство Хрещення є джерелом і початком нашого основного покликання, яким є  святість.

З цієї нагоди пропонуємо декілька душпастирських ініціатив, які допоможуть плідно пережити цей рік.

1. Цикл біблійних катехез «Говори, Господи, слуга Твій слухає». Неможливо розпізнати своє покликання, не слухаючи Того, хто кличе, – Господа, який промовляє у своєму Слові. Тому просимо, щоб у всіх парафіях був проведений цикл біблійних катехез на тему покликання біблійних героїв. Святе Писання має багато прекрасних описів покликань (Авраам, Самуїл, Давид, Ісая, Єремія, Апостоли, Пресвята Діва Марія), які можуть надихнути молодих людей на те, щоб відповісти Богу! Добре було б, щоб така керигматична катехеза відбувалася раз у місяць, найкраще у вечірній час. А для того, щоб ця зустріч була плідною, її варто поєднати з молитвою.

2. Цикл катехез на основі таких документів, як «Perfectae caritatis», «Vita Consecrata», «In Verbo Tuo», «Нові покликання для нової Європи», також треба взяти до уваги численні папські послання з нагоди щорічного Дня молитов про покликання чи також щорічних послань до священиків у Великий Четвер.

3. Нічні чування в намірах покликань. Сам Ісус заохочує нас в Євангелії: «Жниво велике, а робітників мало; тож благайте Господаря жнив, щоби вислав робітників на свої жнива» (Лк 10, 2), тому організуймо впродовж цього року в наших парафіях, деканатах і дієцезіях нічні чування, які б розпочиналися конференцією про покликання, а продовжувалися свідченням богопосвячених осіб, адорацією, часом на Сповідь і духовну розмову. Вершиною цих чувань має стати Євхаристія, в якій у повноті звершується покликання усієї Церкви.

4. Заохочуємо особливо підготувати Літургію у IV Великодню Неділю – Неділю Доброго Пастиря. Перед нею можна влаштувати короткі свідчення семінаристів, священиків, ченців і черниць, а після Євхаристії організувати зустріч з тими, кого Господь уже покликав.

5. Нехай літні паломництва, в яких охоче і численно бере участь наша молодь, будуть присвячені темі розпізнавання Божої волі і власного покликання. Шлях паломництва є символом нашої життєвої мандрівки. Подібно як Авраам з кожним кроком відкривав усе більшу Божу перспективу, так і ми, йдучи паломництвом, можемо відкрити духовний вимір нашої життєвої мандрівки.

6. Сучасне молоде покоління є активним користувачем соціальних мереж. Папа Бенедикт XVI назвав інтернет сучасним ареопагом, простором, де також можна і потрібно проголошувати Добру Новину. У зв’язку з цим хочемо на найближчий рік запропонувати флешмоб під назвою «Покликані свідчать». Заохочуємо єпископів, священиків, братів і сестер у чернецтві поділитися історією свого покликання і розмістити це свідчення в соціальних мережах.

Цими вказівками не хочемо обмежувати Святого Духа і Його натхнень, тому будь-яка властива ініціатива, щоб оживити в наших серцях ще більше прагнення наслідувати Бога, є бажаною і гідною, щоб її втілювати в життя.

На завершення пропонуємо коротку катехезу про покликання.

ПОКЛИКАННЯ – ХРИСТИЯНСЬКИЙ ШЛЯХ ДО ЩАСТЯ

Кожна людина в глибині свого серця відчуває велике прагнення бути щасливою. Саме для щастя створив нас Господь. А це можливе тоді, коли ми маємо добрі стосунки з Богом, коли зазнаємо любові і любов’ю ділимося з іншими. Бог, що є Спільнотою любові Отця, і Сина, і Святого Духа, забажав вчинити людину учасницею свого щасливого життя (Компендіум ККЦ 1). Тому «любов є основним і вродженим покликанням кожної людини» (Йоан Павло ІІ, FamiliarisConsortio, 11). Божий задум щодо людства полягає в тому, щоб через благодать Святого Духа зробити всіх людей співучасниками божественного життя як усиновлених дітей у своєму єдиному Сині (Компендіум 6, ККЦ 68-69).

Шлях, на якому Господь приводить нас до себе і звершує свою волю в нас, і є нашим покликанням. Одних Господь кличе до подружжя, сімейного життя, яке стає місцем формації і зростання у досконалій любові, а іншим пропонує дорогу священства і богопосвяченого життя. І в одному, і другому випадку це покликання – до повноти життя. Наш Господь, Добрий Пастир, в Євангелії від Йоана говорить: «Я ж прийшов, щоб мали життя і щоб над міру вдосталь мали (in abundantia)» (Йн 10, 10). Ісус віддав своє життя, щоб ми його отримали. Подібно чинить кожна людина, чоловік чи жінка, яка цілковито віддає себе служінню Богу. «Покликання – це поклик до життя, до того, щоб його приймати і щоб його давати» (Йоан Павло ІІ, Послання на ХІХ День молитов про покликання).

Як розпізнати Божу волю на наше життя? Спробуймо визначити кілька критеріїв.

Святий Павло Апостол у Посланні до римлян пише: «Тож благаю вас, брати: заради Божого милосердя, принесіть ваші тіла як живу, святу, приємну Богові жертву, як ваше розумне служіння. І не пристосовуйтеся до цього віку, але преображайтесь оновленням розуму, щоб ви пізнавали, що є Божа воля, що добре, приємне і досконале» (Рим 12, 1‑2).

Неможливо пізнати Божого замислу, Божого плану, якщо ми не присвятимо свого життя Господу. Марним є намагання пізнати своє покликання, якщо ми не віддали себе Богу у жертві живій, святій і приємній. Тому першим актом на дорозі розпізнавання має стати наша ревна молитва, в якій ми ввіряємо себе, своє життя, свої радощі і страждання Богу.

Пригадаймо біблійного Самуїла. У Першій Книзі Самуїла (1 См 3) читаємо як молодий юнак служив Господу під наглядом священика Елі. Саме тоді, коли Самуїл перебував у святилищі, Господь вперше промовив до нього: «Самуїле, Самуїле!» Господь, знаючи глибини нашого серця, кличе нас на ім’я. Це означає, що історія і покликання кожного з нас є виняткові і неповторні. Молодий Самуїл декілька разів прибігав до Елі, і тільки після того, як він його навчив, за третім разом відповів: «Говори, Господи, бо слуга Твій слухає».Доволі важко пізнати Божу волю без регулярного молитовного читання Святого Письма. Адже саме у своєму Слові Бог являє себе і свій спасенний план. Тому палко заохочуємо такий спосіб читання Біблії, який поєднується з особистою молитвою, наприклад, Lectio divina – Божественне читання. В історії Самуїла бачимо священика Елі, який не був найкращим «душпастирем» свого народу, але саме з його допомогою Самуїл збагнув, що це Господь промовляє до нього. Елі є образом духовного керівника, який допомагає у розпізнаванні. Тому заохочуємо всіх, що розпізнають свій життєвий шлях, користуватися духовним керівництвом душпастирів, тих священників, яких Бог ставить на їхній життєвій дорозі.

В Євангелії від св. Луки читаємо такі слова: «А до всіх Він (Ісус) промовив: Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною» (Лк 9, 23). Звернімо увагу на слова: «Коли хто хоче», іншими словами, Коли хтось бажає, відчуває бажання свого серця… Господь нікого не силує, не змушує. Господь ЗАПРОШУЄ. Тому однією з ознак покликання є бажання серця і радість, яка його супроводжує.

Справжнє покликання пов’язане з різними випробуваннями і труднощами. Автор Книги Сираха говорить ясно: «Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на випробування» (Сир 2, 1). Різні труднощі можуть на цьому шляху знеохочувати і лякати. Таким був досвід пророка Єремії у мить покликання, однак запевнення Бога його укріпило: «І надійшло до мене таке слово Господнє: “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив”. Я ж промовив: “Ой Господи Боже! Я не вмію говорити, бо я дитина”. А Господь сказав до мене: “Не кажи: Я дитина, – бо до всіх, до кого Я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайсь перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе врятувати, – слово Господнє» (Єр 1, 4‑8).

Брати і Сестри! Не бійтеся відкрити свого серця для голосу Христа! Він є вірний своїм обітницям і звершить їх силою свого Духа! Відваги! Нехай Господь Вам щедро благословить.

Наше Послання прагнемо завершити молитвою св. Йоана Павла ІІ:
Добрий Пастирю наших душ, Ти знаєш своїх овець і знаєш, як досягнути серця кожної людини. Відкрий розум і серце молоді, яка шукає і очікує слова правди для свого життя, дай їм відчути, що лише в Таємниці Втілення віднайдуть цілковите світло. Додай відваги тим, які знають, де шукати правди, однак бояться, що Твої вимоги є надто важкими. Торкнись духа тих, які хотіли би піти за Тобою, але, не вміючи долати своєї невпевненості і страху, йдуть за іншими голосами і стають на шлях, який веде в нікуди. Ти є Словом Отця, Словом, яке створює і спасає. Словом, яке освітлює і укріплює серця, зламай своїм Духом перешкоди і сумніви тих, хто триває в ваганнях, а тим, кого кличеш, дай відвагу відповісти з любов’ю: «Ось я, пошли мене»!

На усі ініціативи найближчого року, на розпізнання, боротьбу і змагання, а також на відважну відповідь уділяємо пастирського благословення: В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Свято Стрітення Господнього
2 лютого 2020 року
N. 01 / 2020
Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні

До прочитання у всіх парафіях України
в Свято Стрітення Господнього, 2 лютого 2020 року.

Послання Папи Франциска на Великий Піст 2019

Ілюстративне фото (архівне)

У вівторок, 26 лютого 2019 р., у Ватикані представлено Послання Святішого Отця на Великий Піст

«Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19).

Дорогі брати й сестри,
кожного року через Матір Церкву, Бог «дає Своїм вірним приготуватися з радістю, очистивши серце, до святкування Пасхи, щоб вони […] черпали з її таїнств відкуплення повноту нового життя в Христі» (Префація Чотиридесятниці 1). Таким чином, від Пасхи до Пасхи, можемо прямувати до сповнення того спасіння, яке ми вже отримали завдяки Христовому пасхальному таїнству: «бо ми надією спаслися» (Рм 8,24). Це таїнство спасіння, яке вже діє в нас під час земного життя, є динамічним процесом, який включає також історію та все створіння. Святий Павло приходить до ствердження: «Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19). Саме в цій перспективі хочу поділитися з вами кількома пропозиціями для роздумів, які супроводитимуть наш шлях навернення під час цієї Чотиридесятниці.

  1. Відкуплення створіння
    Відзначення Пасхального Тридення Христових страстей, смерті та воскресіння, що євершиною літургійного року, щоразу запрошує нас пережити шлях приготування, усвідомлюючи, що наше уподібнення до Христа (пор. Рм 8,29) – це неоціненний дар Божого милосердя.
    Якщо людина живе як Божа дитина, якщо живе як відкуплена особа, що піддається проводові Святого Духа (пор. Рм 8,14) та вміє розпізнавати та впроваджувати в життя Божий закон, починаючи від того закону, що вписаний в її серці та в природі, вона чинить добро також і створінню, співдіючи в його відкупленні. Ось чому створіння, як каже святий Павло, має нестримне бажання, щоб об’явлись Божі діти, тобто, ті, які втішаються благодаттю Ісусового пасхального таїнства, повноцінно живуть його плодами, призначеними осягнути своє повне звершення у відкупленні самого ж людського тіла. Коли Христова милосердна любов перетворює життя святих, – духа, душу й тіло, – вони прославляють Бога та молитвою, спогляданням і мистецтвом залучають до цього також створіння, як це чудово виявляє «Пісня брата сонця» святого Франциска з Ассізі (пор. ен. Laudato si’, 87). Але в цьому світі гармонії, породженій відкупленням, завжди загрожує негативна сила гріха та смерті.
  2. Нищівна сила гріха
    У дійсності, коли ми не живемо як Божі діти, то часто руйнівно поводимося щодо ближнього та інших створінь, як також щодо себе самих, вважаючи, більш-менш усвідомлено, що можемо використовувати їх згідно з власним уподобанням. Тоді бере верх непоміркованість, ведучи до життєвого стилю, який порушує межі, що вимагає шанувати наш людський стан й природа, йдучи за тими неконтрольованими прагненнями, які Книга Мудрості приписує безбожникам, тобто, тим, для кого Бог неє орієнтиром у їхніх вчинках, ані надією на майбутнє (пор. 2,1‑11). Якщо ми постійно не орієнтуємось до Пасхи, до горизонту Воскресіння, то, очевидно, що нас опановує логіка всього й негайно, логіка мати завжди дедалі більше.
    Причиною кожного зла, як знаємо, є гріх, який від самої своєї появи серед людей перервав спільність з Богом, з іншими та зі створінням, з яким ми пов’язані, насамперед, через наше тіло. Цей розрив сопричастя з Богом також порушив гармонійні стосунки людей з довкіллям, в якому вони покликані жити, так що сад перетворився в пустелю (пор. Бт 3,17‑18). Йдеться про той гріх, який спонукає людину вважати себе богом створіння, почуватися його абсолютним володарем та використовувати його не з метою, задуманою Творцем, але задля власних інтересів на шкоду створінню та ближнім.
    Коли відкидається Божий закон, закон любові, то утверджується закон сильнішого над слабшим. Гріх, що оселився в серці людини (пор. Мк 7,20‑23) та проявляється як жадібність, прагнення надмірного добробуту, незацікавленість добром іншого, а часто й власним, веде до визискування створіння, людей і довкілля, відповідно до тієї ненаситної жадібності, яка вважає кожне прагнення правом і рано чи пізно знищить навіть і того, хто нею опанований.
  3. Цілюща сила покаяння та прощення
    Ось чому створіння відчуває нагальну потребу того, щоб об’явилися Божі діти, ті, які стали «новим створінням»: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2Кор 5,17). Насправді, з їхнім об’явленням також і саме створіння може «чинити пасху»: відкритися на нове небо й нову землю (пор. Одкр 21,1). Тож шлях до Пасхи кличе нас саме до відновлення нашого християнського обличчя та серця через покаяння, навернення та прощення, щоб змогти пережити всю повноту багатства благодаті пасхального таїнства.
    Ця «нетерпеливість», оте очікування створіння сповниться, коли об’являться Божі діти, тобто, тоді, коли християни та всі люди рішуче візьмуть на себе цей «біль пологів», яким є навернення. Все створіння покликане разом з нами вийти «з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Чотиридесятниця є таїнственним знаком цього навернення. Вона закликає християн якомога інтенсивніше та конкретніше втілювати пасхальне таїнство в своєму особистому, родинному та суспільному житті, зокрема, через піст, молитву й милостиню.
    Постити, тобто, навчитися змінювати наше ставлення до інших і до створіння: від спокуси «пожерти» все, щоб нагодувати свою ненаситність, до здатності страждати задля любові, що може наповнити порожнечу нашого серця. Молитися, щоб вміти зректися ідолопоклонства та самодостатності нашого «я» та визнати себе потребуючими Господа та Його милосердя. Давати милостиню, щоб вирватися з безглуздя жити й нагромаджувати для себе самих в ілюзії забезпечити собі майбутнє, яке нам не належить. Щоби, таким чином, віднайти радість задуму, вкладеного Богом у створіння та в наше серце, яким є любити Його, наших ближніх та ввесь світ, знаходячи в цій любові справжнє щастя.
    Дорогі брати й сестри, «чотиридесятниця» Божого Сина полягала в тому, щоб увійти в пустелю створіння, аби воно знову стало садом сопричастя з Богом, як було до первородного гріха (пор. Mк 1,12-13; Іс 51,3). Нехай же наша Чотиридесятниця стане повторенням того самого шляху, щоби нести Христову надію також створінню, що «визволиться з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Не допустімо, щоб цей сприятливий час проминув надаремно! Просімо в Бога допомоги здійснити шлях справжнього навернення. Залишімо егоїзм, погляд, зосереджений на собі самих, та повернімося до Ісусової Пасхи; ставаймо ближніми для братів і сестер, які переживають труднощі, поділяючи з ними наші матеріальні та духовні блага. Таким чином, приймаючи в реальність нашого життя Христову перемогу над гріхом і смертю, спрямуємо Його перемінюючу силу також і на створіння.

Джерело

Звернення Конференції римсько-католицьких єпископів України з приводу виборів президента України

Дорогі в Христі Брати і Сестри!

Перше читання сьогоднішньої неділі (1 Сам, 26) впровадило нас в атмосферу завзятої боротьби між Саулом і Давидом. Майбутній цар дає ясний приклад провідника держави, який знайшов милість у Бога, став свідком Божих знаків і не піддається спокусі здійняти руку на того, хто виразно бажає йому смерті, – хоча цей шанс цілком можна зрозуміти. За мить Давид визнає на весь голос: «Господь заплатить кожному по його справедливості й його вірності». Складний політичний конфлікт цього разу вирішено, тому що його учасники зрозуміли волю свого Бога. Не лише цього, а кожного разу, коли політики у своїх земних перегонах не втрачають виміру вічності, перегони стають не конфліктом інтересів, а дорогою, яка веде до рівноваги (тобто миру) весь народ і навіть людство.
Найближчі місяці будуть позначені гамором і метушнею, які зазвичай передують знаменній події в державі – виборам Президента України. Як ми впевнилися, ця подія дуже важлива. Адже, якщо вибори відбуваються нечесно і люди дозволяють політтехнологам гратися нашою психікою, маніпулювали свідомістю, красти голоси, фальсифікувати і підмінювати результати, – тоді приходять великі страждання, зникає благословенний спокій, відбуваються протистояння і розбрат. За відновлення ладу доводиться платити людським життям і пролиттям крові.
Щоби не втратити напрямку, цінностей, орієнтирів і сенсу, мусимо відновити чуйність до голосу Євангелія, до голосу Христової Церкви, чиє вчення – вічне і незмінне. Ми повинні побачити сьогодення крізь призму Божої вічності: лише тоді в нас буде шанс на наявність Божого ладу в нашому особистому і суспільному життю.

«Очі Господа на праведних, і вуха Його звернені до їхньої молитви, обличчя ж Господнє проти тих, які діють лихо» (1 Пт 3, 12).
Господь дивиться на серце кожної окремої людини і досліджує його. Бога неможливо обманути. Не плід людських ідеологій і фантазій, не політичні та економічні системи мають цінність перед Богом, але серце людське, з якого виходить і шириться добро та святість – або зло і ганьба. Тому й ми на вимогу Христа мусимо наводити лад у власній хаті не тим, що змінимо меблі, не тим, що пофарбуємо стіни або поміняємося місцями за спільним столом, а тим, що перемінимо свої серця, суть і фундаменти самих себе. Через життя у полоні антихристиянської системи ми звикли вимагати не від себе, а від зовнішнього середовища, показувати пальцем на інших. Одначе християнином є лише той, хто має мужність прийняти на себе відповідальність за те, що діється навколо, приймати тягарі інших людей і наслідувати Христа, який нікого не звинувачує, але бере на себе кожен гріх, щоби в собі все перемінити.
Ми повинні пам’ятати про те, що зміна стародавньої цивілізації на цивілізацію нового світу відбулася не так за рахунок революцій і бунтів, як через глибоке преображення людських сердець завдяки проголошенню Доброї Новини. Боже Слово, проголошуване Христовими учнями, утворило Сivitas Сhristiana – християнське суспільство, яке стало фундаментом державності багатьох європейських країн. На суді Понтія Пилата поряд стояли Ісус і Варавва. Саме Варавва був тим, хто покладав своє уповання в насильстві, у кровопролитті і в ненависті. І саме його вибирає натовп як людину цінності більшої, ніж Христос. Натовп, введений в оману тодішніми політтехнологами, віддає голоси за того, хто хоче впровадити суспільні зміни через руйнування лише зовнішніх форм, через радикальну помсту і знищення, через кров і вбивство. Ніхто не хоче думати, що саме цей вибір є водночас засудженням Милосердного Христа – Месії, який перемінює світ, змінюючи глибини людського серця, через очищення і навернення, через солідарність і милосердя.
Правда залишається на всі віки однією і тією ж самою: той, хто вибирає Варавву, самим своїм вибором засуджує Христа. Це логіка виборів. І кожний християнин повинен це усвідомити.
Зміни і наведення ладу не є механічними, ані залежними від окремої людської особи. Лише солідарна єдність навернених християнських сердець, лише сила особистої відповідальності за долю живих і ненароджених, лише нерозривні стосунки людини з Творцем, перебування у стані освячуючої благодаті, сила молитовного заступництва та світло Святого Духа дадуть гарантію змін на краще. Не людські імена, не князі світу цього, не багатства олігархів та їхніх прихильників  – бо в них нема спасіння, як про це нам кажуть Давидові псалми. Чи людською силою Україна здобувала перемоги у попередні роки? Чи ми не пам’ятаємо ситуацій, коли здавалося, ніби вже все втрачено? Бо міць Божа у безсиллі виявляється (пор. 2 Кор 12, 9).

«Не покладайте надію на вельмож, на людського сина, в якого нема спасіння» (Пс 145, 3).
Не покладаймо уповання на імена тих чи інших шукачів найвищої посади. Навертаємося в серці своїм і дивимося на серце того, хто хоче отримати наш голос. Бо його обіцянки не є значущими. Значущим є те, як він у серці про себе свідчить. Разом з Апостолом Яковом вимагаємо свідчення: «Ти віруєш – добре робиш. Але чи знаєш, що віра без діл є мертвою?» (пор. Як 2, 17 – 20). Вимагаємо: покажи мені віру свою не з обіцянок, але з діл своїх, із того, що виходить із серця твого. Бо якщо з твого серця виходять свари, очорнення, пихатість, утвердження власного «я», нескінченні звинувачення всіх і всього, – тоді й діла твої будуть лютими і приведуть нас до руїни.
Не очікуймо, що претенденти на посаду президента будуть святими. Такого не буде. Не шукаймо ідеальної людини, бо й такі по землі не ходять. Але будемо виглядати того, хто свідомий своєї людської слабкості, хто Бога береже в серці своїм і відкидає зло, щоби творити благо. Християнський голос має бути призначений тому, хто життям уже засвідчив, що бачить у кожній людині і в цілому суспільстві не «ресурс», не засіб для просування своїх ідей та інтересів; тому, хто цінує в кожній конкретній особі велич образу і подоби Божої. Хто не насмілиться міняти антропологічні фундаменти (хто є людина?), а справжні сімейні цінності не буде вважати другорядним питанням. Не біймося спитати кандидатів і про це! Християнський голос віддамо за того, хто не буде ділити українців на «менших» і «більших», але вшанує кожного сивочолого як власного батька, а стареньку зі струдженими руками – як власну матір. Того, хто в кожному хлопцеві у військовій формі бачить власного сина, а в кожній стурбованій життєвими труднощами і безнадією жінці – власну сестру. Який пригорне до серця кожного з дітей своїх рідних українців – дітей нашої спільної, Богом даної землі. Шукаймо того, хто вже зробив щось значуще, щоб наші співгромадяни не покидали цієї Богом нам даної землі!
Для нас передвиборчий час буде також часом Великого Посту. Це відповідний час для упорядкування власного життя, а згодом – суспільного. Це нагода подивитися на речі (також і політичні) очима Бога. Матимемо більше часу для молитви, тож молімося більше про нашу владу. Це не жест, а наказ Божого Слова. Нехай замовкне всілякий гнів та засудження – воно від Бога не походить і до Нього провадити не може. Бо Бог, який оселився між нами, за подібних політичних обставин так навчав: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиньте тим, які вас ненавидять; благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, хто вас зневажають. […] Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний. Не судіть, і не будете судженні; не засуджуйте, й не будете засудженні; простіть і вам проститься» (Лк 6, 27 – 28. 36 – 37). Ісусів світогляд став шляхом спасіння людства. Тож чи ми маємо право обирати інший? Чи тоді не потрапимо під вплив сучасних політтехнологів і чи знов не оберемо Варавву?
Дорогі Брати і Сестри, якщо збагнемо це головне, то зайвим буде нагадувати про гріховність усілякої політичної неправди; про відповідальність кожного перед Богом у поставленні маленької «галочки»; про усильне благання до Духа Святого, щоби цей вибір зробити правильним. Зайвим буде нагадування християнинові про співпрацю з новообраним Президентом та про обов’язок молитви за нього, незважаючи на наше ставлення до його особи. Також зайвим буде повторювати знов і знову, що доля України сьогодні – у наших руках і в силі молитви до Бога, бо від Нього походить усяке добро.

На цей складний і відповідальний час, на чесні та правильні вибори уділяємо вам Божого благословення: в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

VII Неділя Звичайного періоду, 24 лютого 2019 року
№ 5/2019
Єпископи Римсько‑Католицької Церкви в Україні

Номінація єпископа-коад’ютора для Одесько-Сімферопольської дієцезії

Його Святість Папа Франциск призначив Його Преосвященство єпископа Станіслава Широкорадюка OFM єпископом-коад’ютором зі спеціальними повноваженнями для Одесько-Сімферопольської дієцезії, переносячи його з Харківсько-Запорізької дієцезії. У тому ж часі номінував його Апостольським Адміністратором «sede vacante» Харківсько-Запорізької дієцезії.

Урочистість Богоявлення у Харківському кафедральному соборі

У неділю 6 січня в день Богоявлення Господнього єпископ Харківсько-Запорізький владика Станіслав Широкорадюк у співслужінні з іншими священиками Харківського деканату відправив урочисту Святу Месу. Це свято є особливим для владики, який 24 роки тому 6 січня у Соборі Святого Петра в Римі прийняв єпископський сан з рук Папи Римського Йоана Пала ІІ. Тому молитися разом із ним і про нього у цей день прийшли численні вірні.
Також у цей день був оприлюднений декрет владики, щодо святкування у дієцезії об’явленого Конференцією римсько-католицьких єпископів України Року Родини. (Із змістом декрету можна ознайомитись на сайті).
Після Святої Служби владику Станіслава тепло привітали парафіяни та спільнота сестер-оріоністок разом із своїми підопічними з «Дому надії», що знаходиться у Коротичі. Діти та їхні матері, що завдяки величезним зусиллям архіпастиря мають прекрасний дім, дитсадочок та духовну опіку сестер і священиків, вручили владиці зроблені власноруч подарунки.
На останок владика Станіслав благословив усіх зібраних у храмі дітей та привітав їх зі святом солодкими подарунками.

Богоявлення (грец. Θεοφάνια), або Явлення (грец. Επιφάνια – Епіфанія) – одне з найдавніших християнських свят (поряд із Великоднем і Трійцею), присвячене народженню Ісуса Христа і подіям, що супроводжували його, та спомину чуда переображення води у вино у Кані Галілейській. Перші повідомлення про святкування Богоявлення сягають II століття і згадуються у Климента Олександрійського і гностиків. У ході історії сенс свята зазнав у різних християнських традиціях великі зміни (зокрема, з нього виділилося Різдво Христове, Хрещення Господ, а пізніше спомин чуда в Кані у другу звичайну неділю року С). В результаті чого в даний час головний акцент свята в латинській літургії припадає на поклон трьох Мудреців зі Сходу. 
Ця подія, описана в Євангелії (див. Мт 2,1-12), символізує поклоніння Ісусу Христу язичників, а також людей різних народів та прошарків суспільства. Саме серед такої людської родини народився Христос із Своєю спасенною місією, а вона у своїх представниках прибула з різних боків, щоб поклонитись Йому. Тому в християнській традиції від XIV віку один з волхвів є темношкірий, другий – молодий, а третій – похилого віку. Цей символ підкреслює універсальність спасіння, що є понад будь-які поділи людства.
У Католицькій Церкві латинського обряду Богоявлення є літургійною урочистістю. Змістом свята є три події, в який Бог в особливий спосіб об’явився світу у Христі: поклоніння трьох мудреців зі Сходу у Вифлеємі, Хрещення Христа в Йордані та перше чудо Месії, яке Він створив у Кані Галілейській.
У католицьких храмах на свято Богоявлення освячують воду, крейду та ладан. У ряді країн існує традиція писати на дверях церков і будинків латинські літери CMB, що іноді інтерпретують як перші літери імен трьох волхвів – Каспара, Мельхіора й Бальтазара, а іноді як перші літери латинської фрази «Christus mansionem benedicat», що означає «Христос благословляє цей дім».