Послання Папи Франциска на Великий Піст 2019

Ілюстративне фото (архівне)

У вівторок, 26 лютого 2019 р., у Ватикані представлено Послання Святішого Отця на Великий Піст

«Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19).

Дорогі брати й сестри,
кожного року через Матір Церкву, Бог «дає Своїм вірним приготуватися з радістю, очистивши серце, до святкування Пасхи, щоб вони […] черпали з її таїнств відкуплення повноту нового життя в Христі» (Префація Чотиридесятниці 1). Таким чином, від Пасхи до Пасхи, можемо прямувати до сповнення того спасіння, яке ми вже отримали завдяки Христовому пасхальному таїнству: «бо ми надією спаслися» (Рм 8,24). Це таїнство спасіння, яке вже діє в нас під час земного життя, є динамічним процесом, який включає також історію та все створіння. Святий Павло приходить до ствердження: «Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рм 8,19). Саме в цій перспективі хочу поділитися з вами кількома пропозиціями для роздумів, які супроводитимуть наш шлях навернення під час цієї Чотиридесятниці.

  1. Відкуплення створіння
    Відзначення Пасхального Тридення Христових страстей, смерті та воскресіння, що євершиною літургійного року, щоразу запрошує нас пережити шлях приготування, усвідомлюючи, що наше уподібнення до Христа (пор. Рм 8,29) – це неоціненний дар Божого милосердя.
    Якщо людина живе як Божа дитина, якщо живе як відкуплена особа, що піддається проводові Святого Духа (пор. Рм 8,14) та вміє розпізнавати та впроваджувати в життя Божий закон, починаючи від того закону, що вписаний в її серці та в природі, вона чинить добро також і створінню, співдіючи в його відкупленні. Ось чому створіння, як каже святий Павло, має нестримне бажання, щоб об’явлись Божі діти, тобто, ті, які втішаються благодаттю Ісусового пасхального таїнства, повноцінно живуть його плодами, призначеними осягнути своє повне звершення у відкупленні самого ж людського тіла. Коли Христова милосердна любов перетворює життя святих, – духа, душу й тіло, – вони прославляють Бога та молитвою, спогляданням і мистецтвом залучають до цього також створіння, як це чудово виявляє «Пісня брата сонця» святого Франциска з Ассізі (пор. ен. Laudato si’, 87). Але в цьому світі гармонії, породженій відкупленням, завжди загрожує негативна сила гріха та смерті.
  2. Нищівна сила гріха
    У дійсності, коли ми не живемо як Божі діти, то часто руйнівно поводимося щодо ближнього та інших створінь, як також щодо себе самих, вважаючи, більш-менш усвідомлено, що можемо використовувати їх згідно з власним уподобанням. Тоді бере верх непоміркованість, ведучи до життєвого стилю, який порушує межі, що вимагає шанувати наш людський стан й природа, йдучи за тими неконтрольованими прагненнями, які Книга Мудрості приписує безбожникам, тобто, тим, для кого Бог неє орієнтиром у їхніх вчинках, ані надією на майбутнє (пор. 2,1‑11). Якщо ми постійно не орієнтуємось до Пасхи, до горизонту Воскресіння, то, очевидно, що нас опановує логіка всього й негайно, логіка мати завжди дедалі більше.
    Причиною кожного зла, як знаємо, є гріх, який від самої своєї появи серед людей перервав спільність з Богом, з іншими та зі створінням, з яким ми пов’язані, насамперед, через наше тіло. Цей розрив сопричастя з Богом також порушив гармонійні стосунки людей з довкіллям, в якому вони покликані жити, так що сад перетворився в пустелю (пор. Бт 3,17‑18). Йдеться про той гріх, який спонукає людину вважати себе богом створіння, почуватися його абсолютним володарем та використовувати його не з метою, задуманою Творцем, але задля власних інтересів на шкоду створінню та ближнім.
    Коли відкидається Божий закон, закон любові, то утверджується закон сильнішого над слабшим. Гріх, що оселився в серці людини (пор. Мк 7,20‑23) та проявляється як жадібність, прагнення надмірного добробуту, незацікавленість добром іншого, а часто й власним, веде до визискування створіння, людей і довкілля, відповідно до тієї ненаситної жадібності, яка вважає кожне прагнення правом і рано чи пізно знищить навіть і того, хто нею опанований.
  3. Цілюща сила покаяння та прощення
    Ось чому створіння відчуває нагальну потребу того, щоб об’явилися Божі діти, ті, які стали «новим створінням»: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2Кор 5,17). Насправді, з їхнім об’явленням також і саме створіння може «чинити пасху»: відкритися на нове небо й нову землю (пор. Одкр 21,1). Тож шлях до Пасхи кличе нас саме до відновлення нашого християнського обличчя та серця через покаяння, навернення та прощення, щоб змогти пережити всю повноту багатства благодаті пасхального таїнства.
    Ця «нетерпеливість», оте очікування створіння сповниться, коли об’являться Божі діти, тобто, тоді, коли християни та всі люди рішуче візьмуть на себе цей «біль пологів», яким є навернення. Все створіння покликане разом з нами вийти «з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Чотиридесятниця є таїнственним знаком цього навернення. Вона закликає християн якомога інтенсивніше та конкретніше втілювати пасхальне таїнство в своєму особистому, родинному та суспільному житті, зокрема, через піст, молитву й милостиню.
    Постити, тобто, навчитися змінювати наше ставлення до інших і до створіння: від спокуси «пожерти» все, щоб нагодувати свою ненаситність, до здатності страждати задля любові, що може наповнити порожнечу нашого серця. Молитися, щоб вміти зректися ідолопоклонства та самодостатності нашого «я» та визнати себе потребуючими Господа та Його милосердя. Давати милостиню, щоб вирватися з безглуздя жити й нагромаджувати для себе самих в ілюзії забезпечити собі майбутнє, яке нам не належить. Щоби, таким чином, віднайти радість задуму, вкладеного Богом у створіння та в наше серце, яким є любити Його, наших ближніх та ввесь світ, знаходячи в цій любові справжнє щастя.
    Дорогі брати й сестри, «чотиридесятниця» Божого Сина полягала в тому, щоб увійти в пустелю створіння, аби воно знову стало садом сопричастя з Богом, як було до первородного гріха (пор. Mк 1,12-13; Іс 51,3). Нехай же наша Чотиридесятниця стане повторенням того самого шляху, щоби нести Христову надію також створінню, що «визволиться з рабства тління до свободи слави дітей Божих» (Рм 8,21). Не допустімо, щоб цей сприятливий час проминув надаремно! Просімо в Бога допомоги здійснити шлях справжнього навернення. Залишімо егоїзм, погляд, зосереджений на собі самих, та повернімося до Ісусової Пасхи; ставаймо ближніми для братів і сестер, які переживають труднощі, поділяючи з ними наші матеріальні та духовні блага. Таким чином, приймаючи в реальність нашого життя Христову перемогу над гріхом і смертю, спрямуємо Його перемінюючу силу також і на створіння.

Джерело

Звернення Конференції римсько-католицьких єпископів України з приводу виборів президента України

Дорогі в Христі Брати і Сестри!

Перше читання сьогоднішньої неділі (1 Сам, 26) впровадило нас в атмосферу завзятої боротьби між Саулом і Давидом. Майбутній цар дає ясний приклад провідника держави, який знайшов милість у Бога, став свідком Божих знаків і не піддається спокусі здійняти руку на того, хто виразно бажає йому смерті, – хоча цей шанс цілком можна зрозуміти. За мить Давид визнає на весь голос: «Господь заплатить кожному по його справедливості й його вірності». Складний політичний конфлікт цього разу вирішено, тому що його учасники зрозуміли волю свого Бога. Не лише цього, а кожного разу, коли політики у своїх земних перегонах не втрачають виміру вічності, перегони стають не конфліктом інтересів, а дорогою, яка веде до рівноваги (тобто миру) весь народ і навіть людство.
Найближчі місяці будуть позначені гамором і метушнею, які зазвичай передують знаменній події в державі – виборам Президента України. Як ми впевнилися, ця подія дуже важлива. Адже, якщо вибори відбуваються нечесно і люди дозволяють політтехнологам гратися нашою психікою, маніпулювали свідомістю, красти голоси, фальсифікувати і підмінювати результати, – тоді приходять великі страждання, зникає благословенний спокій, відбуваються протистояння і розбрат. За відновлення ладу доводиться платити людським життям і пролиттям крові.
Щоби не втратити напрямку, цінностей, орієнтирів і сенсу, мусимо відновити чуйність до голосу Євангелія, до голосу Христової Церкви, чиє вчення – вічне і незмінне. Ми повинні побачити сьогодення крізь призму Божої вічності: лише тоді в нас буде шанс на наявність Божого ладу в нашому особистому і суспільному життю.

«Очі Господа на праведних, і вуха Його звернені до їхньої молитви, обличчя ж Господнє проти тих, які діють лихо» (1 Пт 3, 12).
Господь дивиться на серце кожної окремої людини і досліджує його. Бога неможливо обманути. Не плід людських ідеологій і фантазій, не політичні та економічні системи мають цінність перед Богом, але серце людське, з якого виходить і шириться добро та святість – або зло і ганьба. Тому й ми на вимогу Христа мусимо наводити лад у власній хаті не тим, що змінимо меблі, не тим, що пофарбуємо стіни або поміняємося місцями за спільним столом, а тим, що перемінимо свої серця, суть і фундаменти самих себе. Через життя у полоні антихристиянської системи ми звикли вимагати не від себе, а від зовнішнього середовища, показувати пальцем на інших. Одначе християнином є лише той, хто має мужність прийняти на себе відповідальність за те, що діється навколо, приймати тягарі інших людей і наслідувати Христа, який нікого не звинувачує, але бере на себе кожен гріх, щоби в собі все перемінити.
Ми повинні пам’ятати про те, що зміна стародавньої цивілізації на цивілізацію нового світу відбулася не так за рахунок революцій і бунтів, як через глибоке преображення людських сердець завдяки проголошенню Доброї Новини. Боже Слово, проголошуване Христовими учнями, утворило Сivitas Сhristiana – християнське суспільство, яке стало фундаментом державності багатьох європейських країн. На суді Понтія Пилата поряд стояли Ісус і Варавва. Саме Варавва був тим, хто покладав своє уповання в насильстві, у кровопролитті і в ненависті. І саме його вибирає натовп як людину цінності більшої, ніж Христос. Натовп, введений в оману тодішніми політтехнологами, віддає голоси за того, хто хоче впровадити суспільні зміни через руйнування лише зовнішніх форм, через радикальну помсту і знищення, через кров і вбивство. Ніхто не хоче думати, що саме цей вибір є водночас засудженням Милосердного Христа – Месії, який перемінює світ, змінюючи глибини людського серця, через очищення і навернення, через солідарність і милосердя.
Правда залишається на всі віки однією і тією ж самою: той, хто вибирає Варавву, самим своїм вибором засуджує Христа. Це логіка виборів. І кожний християнин повинен це усвідомити.
Зміни і наведення ладу не є механічними, ані залежними від окремої людської особи. Лише солідарна єдність навернених християнських сердець, лише сила особистої відповідальності за долю живих і ненароджених, лише нерозривні стосунки людини з Творцем, перебування у стані освячуючої благодаті, сила молитовного заступництва та світло Святого Духа дадуть гарантію змін на краще. Не людські імена, не князі світу цього, не багатства олігархів та їхніх прихильників  – бо в них нема спасіння, як про це нам кажуть Давидові псалми. Чи людською силою Україна здобувала перемоги у попередні роки? Чи ми не пам’ятаємо ситуацій, коли здавалося, ніби вже все втрачено? Бо міць Божа у безсиллі виявляється (пор. 2 Кор 12, 9).

«Не покладайте надію на вельмож, на людського сина, в якого нема спасіння» (Пс 145, 3).
Не покладаймо уповання на імена тих чи інших шукачів найвищої посади. Навертаємося в серці своїм і дивимося на серце того, хто хоче отримати наш голос. Бо його обіцянки не є значущими. Значущим є те, як він у серці про себе свідчить. Разом з Апостолом Яковом вимагаємо свідчення: «Ти віруєш – добре робиш. Але чи знаєш, що віра без діл є мертвою?» (пор. Як 2, 17 – 20). Вимагаємо: покажи мені віру свою не з обіцянок, але з діл своїх, із того, що виходить із серця твого. Бо якщо з твого серця виходять свари, очорнення, пихатість, утвердження власного «я», нескінченні звинувачення всіх і всього, – тоді й діла твої будуть лютими і приведуть нас до руїни.
Не очікуймо, що претенденти на посаду президента будуть святими. Такого не буде. Не шукаймо ідеальної людини, бо й такі по землі не ходять. Але будемо виглядати того, хто свідомий своєї людської слабкості, хто Бога береже в серці своїм і відкидає зло, щоби творити благо. Християнський голос має бути призначений тому, хто життям уже засвідчив, що бачить у кожній людині і в цілому суспільстві не «ресурс», не засіб для просування своїх ідей та інтересів; тому, хто цінує в кожній конкретній особі велич образу і подоби Божої. Хто не насмілиться міняти антропологічні фундаменти (хто є людина?), а справжні сімейні цінності не буде вважати другорядним питанням. Не біймося спитати кандидатів і про це! Християнський голос віддамо за того, хто не буде ділити українців на «менших» і «більших», але вшанує кожного сивочолого як власного батька, а стареньку зі струдженими руками – як власну матір. Того, хто в кожному хлопцеві у військовій формі бачить власного сина, а в кожній стурбованій життєвими труднощами і безнадією жінці – власну сестру. Який пригорне до серця кожного з дітей своїх рідних українців – дітей нашої спільної, Богом даної землі. Шукаймо того, хто вже зробив щось значуще, щоб наші співгромадяни не покидали цієї Богом нам даної землі!
Для нас передвиборчий час буде також часом Великого Посту. Це відповідний час для упорядкування власного життя, а згодом – суспільного. Це нагода подивитися на речі (також і політичні) очима Бога. Матимемо більше часу для молитви, тож молімося більше про нашу владу. Це не жест, а наказ Божого Слова. Нехай замовкне всілякий гнів та засудження – воно від Бога не походить і до Нього провадити не може. Бо Бог, який оселився між нами, за подібних політичних обставин так навчав: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиньте тим, які вас ненавидять; благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, хто вас зневажають. […] Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний. Не судіть, і не будете судженні; не засуджуйте, й не будете засудженні; простіть і вам проститься» (Лк 6, 27 – 28. 36 – 37). Ісусів світогляд став шляхом спасіння людства. Тож чи ми маємо право обирати інший? Чи тоді не потрапимо під вплив сучасних політтехнологів і чи знов не оберемо Варавву?
Дорогі Брати і Сестри, якщо збагнемо це головне, то зайвим буде нагадувати про гріховність усілякої політичної неправди; про відповідальність кожного перед Богом у поставленні маленької «галочки»; про усильне благання до Духа Святого, щоби цей вибір зробити правильним. Зайвим буде нагадування християнинові про співпрацю з новообраним Президентом та про обов’язок молитви за нього, незважаючи на наше ставлення до його особи. Також зайвим буде повторювати знов і знову, що доля України сьогодні – у наших руках і в силі молитви до Бога, бо від Нього походить усяке добро.

На цей складний і відповідальний час, на чесні та правильні вибори уділяємо вам Божого благословення: в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

VII Неділя Звичайного періоду, 24 лютого 2019 року
№ 5/2019
Єпископи Римсько‑Католицької Церкви в Україні

Номінація єпископа-коад’ютора для Одесько-Сімферопольської дієцезії

Його Святість Папа Франциск призначив Його Преосвященство єпископа Станіслава Широкорадюка OFM єпископом-коад’ютором зі спеціальними повноваженнями для Одесько-Сімферопольської дієцезії, переносячи його з Харківсько-Запорізької дієцезії. У тому ж часі номінував його Апостольським Адміністратором «sede vacante» Харківсько-Запорізької дієцезії.

Урочистість Богоявлення у Харківському кафедральному соборі

У неділю 6 січня в день Богоявлення Господнього єпископ Харківсько-Запорізький владика Станіслав Широкорадюк у співслужінні з іншими священиками Харківського деканату відправив урочисту Святу Месу. Це свято є особливим для владики, який 24 роки тому 6 січня у Соборі Святого Петра в Римі прийняв єпископський сан з рук Папи Римського Йоана Пала ІІ. Тому молитися разом із ним і про нього у цей день прийшли численні вірні.
Також у цей день був оприлюднений декрет владики, щодо святкування у дієцезії об’явленого Конференцією римсько-католицьких єпископів України Року Родини. (Із змістом декрету можна ознайомитись на сайті).
Після Святої Служби владику Станіслава тепло привітали парафіяни та спільнота сестер-оріоністок разом із своїми підопічними з «Дому надії», що знаходиться у Коротичі. Діти та їхні матері, що завдяки величезним зусиллям архіпастиря мають прекрасний дім, дитсадочок та духовну опіку сестер і священиків, вручили владиці зроблені власноруч подарунки.
На останок владика Станіслав благословив усіх зібраних у храмі дітей та привітав їх зі святом солодкими подарунками.

Богоявлення (грец. Θεοφάνια), або Явлення (грец. Επιφάνια – Епіфанія) – одне з найдавніших християнських свят (поряд із Великоднем і Трійцею), присвячене народженню Ісуса Христа і подіям, що супроводжували його, та спомину чуда переображення води у вино у Кані Галілейській. Перші повідомлення про святкування Богоявлення сягають II століття і згадуються у Климента Олександрійського і гностиків. У ході історії сенс свята зазнав у різних християнських традиціях великі зміни (зокрема, з нього виділилося Різдво Христове, Хрещення Господ, а пізніше спомин чуда в Кані у другу звичайну неділю року С). В результаті чого в даний час головний акцент свята в латинській літургії припадає на поклон трьох Мудреців зі Сходу. 
Ця подія, описана в Євангелії (див. Мт 2,1-12), символізує поклоніння Ісусу Христу язичників, а також людей різних народів та прошарків суспільства. Саме серед такої людської родини народився Христос із Своєю спасенною місією, а вона у своїх представниках прибула з різних боків, щоб поклонитись Йому. Тому в християнській традиції від XIV віку один з волхвів є темношкірий, другий – молодий, а третій – похилого віку. Цей символ підкреслює універсальність спасіння, що є понад будь-які поділи людства.
У Католицькій Церкві латинського обряду Богоявлення є літургійною урочистістю. Змістом свята є три події, в який Бог в особливий спосіб об’явився світу у Христі: поклоніння трьох мудреців зі Сходу у Вифлеємі, Хрещення Христа в Йордані та перше чудо Месії, яке Він створив у Кані Галілейській.
У католицьких храмах на свято Богоявлення освячують воду, крейду та ладан. У ряді країн існує традиція писати на дверях церков і будинків латинські літери CMB, що іноді інтерпретують як перші літери імен трьох волхвів – Каспара, Мельхіора й Бальтазара, а іноді як перші літери латинської фрази «Christus mansionem benedicat», що означає «Христос благословляє цей дім».

Святе Сімейство, спомагай нас!

Святе Сімейство з пташкою.

У зв’язку із тим, що Конференція римсько-католицьких єпископів України присвятила 2019 рік родині, пропонуємо тексти Літаній до Святого Сімейства та до захисників подружжя, затверджені Літургійною комісією.

ЛІТАНІЯ ДО СВЯТОГО СІМЕЙСТВА

Господи, помилуй. Христе, помилуй. Господи, помилуй.
Христе, почуй нас. Христе, вислухай нас.
Отче Небесний, Боже,  помилуй нас.
Сину, Відкупителю світу, Боже, помилуй нас.
Духу Святий, Боже, помилуй нас.
Свята Трійце, Єдиний Боже, помилуй нас.

Ісусе, Сину Бога Живого, Ти, ставши людиною з любові до нас,  освятив сімейні узи, помилуй нас.
Ісусе, Маріє, Йосифе, яких увесь світ величає, називаючи Святим Сімейством, спомагайте нас.
Святе Сімейство, іконо Пресвятої Трійці на землі, спомагай нас.
Святе Сімейство, найдосконаліший взірцю всіх чеснот,
Святе Сімейство, яке у Вифлеємі відкинули люди, але вшанували своїм співом ангели,
Святе Сімейство, що прийняло честь від пастухів та дари від царів,
Святе Сімейство, звеличене старцем Симеоном,
Святе Сімейство, переслідуване та заслане до поганських земель,
Святе Сімейство, що жило в укритті,
Святе Сімейство, найвірніше Господнім наказам,
Святе Сімейство, прикладе сім’ї, відновленої християнським духом,
Святе Сімейство, якого голова є прикладом батьківської любові,
Святе Сімейство, Матір якого є взірцем материнської любові,
Святе Сімейство, чия Дитина – це зразок послуху та синівської любові,
Святе Сімейство, покровителю і опікуне всіх християнських родин,
Святе Сімейство, наш притулок у житті та наша надія в смертну годину,

Від усього, що може бентежити наші серця і руйнувати єдність,  вбережи нас, Святе Сімейство.
Від надмірної любові до мирських задоволень,
Від розпорошення серця та розуму,
Від байдужості в служінні Богу,
Від пошуку задоволення та комфорту,
Від прив’язаності до мирських благ,
Від прагнення марної слави,
Від смерті в стані гріха,
Через найдосконалішу єдність ваших сердець, почуй нас, Святе Сімейство.
Через вашу вбогість і ваше смирення,
Через ваш досконалий послух,
Через ваші смутки і гіркі випробування,
Через вашу працю і зусилля,
Через вашу молитву і мовчання,
Через досконалість ваших учинків,

Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            Господи, прости нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            Господи, вислухай нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            помилуй нас.

В. Святе і достойне Сімейство, прибігаємо до тебе з любов’ю та надією.
У. Щоб ми узріли плоди твоєї спасенної турботи. 
В. Молімося: Боже, Ти дав нам зразок життя у Святому Сімействі, вчини, щоб ми з’єднані взаємною любов’ю наслідували в наших домівках його чесноти та осягнули вічну радість у Твоєму домі. Через Христа, Господа нашого.
У. Амінь.

ЛІТАНІЯ ДО СВЯТОГО СІМЕЙСТВA у форматі *.pdf

ЛІТАНІЯ ДО ЗАХИСНИКІВ СВЯТОСТІ,
ЄДНОСТІ І НЕРОЗРИВНОСТІ ПОДРУЖЖЯ

Господи, помилуй. Христе, помилуй. Господи, помилуй.
Христе, почуй нас. Христе, вислухай нас.
Отче Небесний, Боже, помилуй нас.
Сину, Відкупителю світу, Боже, помилуй нас.
Духу Святий, Боже, помилуй нас.
Свята Трійце, Єдиний Боже, помилуй нас.

Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас.
Святий Йосифе, молись за нас.
Святе Сімейство з Назарета, молись за нас.

Святі архангели Михаїле, Гавриїле і Рафаїле, моліться за нас.
Святі Аврааме і Саро, моліться за нас.
Святі Ісааку і Ревеко, моліться за нас.
Святі Якове і Рахиле, моліться за нас.
Святі Захаріє і Єлизавето, моліться за нас.
Святі Йоакиме і Анно, моліться за нас.
Святі Акило і Прискило, моліться за нас.
Святі Андроніку і Афанасіє, моліться за нас.
Святі Григорію і Нонно, моліться за нас.
Блаженні Лукерію і Бонадонно, моліться за нас.
Святі Гумберте і Берто Авнейські, моліться за нас.
Святий Ізидоре і блаженна Маріє, моліться за нас.
Святі Стефане і Ґізело, моліться за нас.
Святі Генріху і Кунегундо, моліться за нас.
Святі Людовику і Зелі Мартен, моліться за нас.
Блаженні Луїджі і Маріє Кваттроккі, моліться за нас.
Усі святі подружжя, моліться за нас.

Святий сотнику Корнелію, молись за нас.
Святий Пауліне Ноланський, молись за нас.
Святий Людовику Французький, молись за нас.
Святий Лаврентію Руїсе, молись за нас.
Усі святі глави сімей, моліться за нас.

Свята Моніко, молись за нас.
Свята Сильвіє, молись за нас.
Свята Матильдо, молись за нас.
Свята Бланко Кастильська, молись за нас.
Свята Бригідо Шведська, молись за нас.
Свята Єлизавето Португальська, молись за нас.
Свята Ядвіго, молись за нас.
Свята Маргарито Шотландська, молись за нас.
Усі святі матері, моліться за нас.
Святий Йоане Хрестителю, молись за нас.
Святий Станіславе, молись за нас.
Святий Томо Море, молись за нас.
Святий Йоане Фішере, молись за нас.
Святі картезіанські мученики, моліться за нас.
Блаженні новогрудські мучениці, моліться за нас.
Усі святі мученики за святість, єдність і нерозривність подружжя, моліться за нас

Свята Мати Терезо Калькуттська, молись за нас.
Свята Джанно Беретта Молла, молись за нас.
Святий Павле VI, молись за нас.
Святий Йоане Павле ІІ, молись за нас.
Святі захисники права на життя від моменту зачаття до природної смерті,
моліться за нас.

Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            Господи, прости нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            Господи, вислухай нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу,
            помилуй нас.

В. Ісусе, джерело святості кожної родини.
У. Вчини наші сім’ї подібними до Сімейства з Назарета.

Молімося: Всемогутній вічний Боже, Ти благоволив, щоби Твій Син зростав у Святому Сімействі. За заступництвом святих подружжів, батьків і матерів, чоловіків і дружин, а також за заступництвом мучеників, які пролили кров за єдність і нерозривність подружжя, наділи наші сім’ї своєю благодаттю, щоб вони завжди були видимим знаком любові між Церквою і Христом. Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
У. Амінь.

Літанія до захисників подружжя у форматі *.pdf

Чин дів: нова інструкція Апостольського Престолу «Ecclesiae Sponsae Imago»

C моменту публікації 31 травня 1970 року блаженним Папою Павлом VI Чину посвячення дів пройшло майже 50 років, і в 2016 році в світі налічувалося понад п’ять тисяч посвячених дів. Після цього літургійного документа надання цього посібника – перша публікація Апостольського Престолу, що описує суть і дисципліну цієї форми церковного життя.

Конгрегація інститутів богопосвяченого життя оприлюднила 4 липня 2018 р. інструкцію «Ecclesiae Sponsae Imago» («Образ Церкви-Невісти») про чин дів. Причиною публікації документа став розвиток цієї форми богопосвяченого життя в усьому світі. «Ecclesiae Sponsae Imago» підсумок соборних роздумів у відповідь на запити численних єпископів і самих посвячених дів, що надійшли в останні роки до ватиканської Конгрегації, і вказівки, що стосуються покликання і свідчення богопосвячених дів.

Ця форма церковного життя заснована на новозавітних згадках про те, що вже в апостольських громадах були жінки, які обрали дівоцтво як постійний життєвий статус, щоб з нерозділеним серцем служити Господу. Поряд з іншими формами аскетичного життя дівоцтво поступово поширювалося по всіх землях, де було проповідувана християнство, поступово набуваючи рис офіційно визнаного статусу в Церкві. Посилаючись на апостола Павла, Святі Отці Церкви наділяли посвячених Богу дів титулом Христових наречених, які належать Церкві. Батьки бачили в дівах відображення образу Церкви: діви, бо вона зберігає недоторканною віру, дружини, бо вона невід’ємно пов’язана з Христом, і матері, оскільки воскреслий Христос породжує в ній нове життя у Святому Дусі. Починаючи з VI століття вступ в чин дів став відбуватися за допомогою урочистого обряду під предстоятельством єпархіального єпископа.

В середні віки, із затвердженням чернецтва і за низкою складних історичних і культурних причин, посвячені діви поступово стали об’єднуватися в монастирі і ідентифікуватися з жіночим самітницьким життям. Обряд посвячення дів використовувався тоді лише в деяких монастирях. Належність до чернечій спільноті прийшла на зміну укоріненню в єпархіальній спільноті, характерній для святоотцівської епохи. За небагатьма винятками така ситуація тривала аж до Другого Ватиканського собору. Імпульс до церковного оновлення, який передував Собору, пробудив нове зацікавлення і до обряду посвячення дів і став передумовою для його перегляду. 31 травня 1970 року Священна конгрегація по Божественному культу оприлюднила новий Чин посвячення дів.

Інструкція «Ecclesiae Sponsae Imago» складається з трьох частин. У першій частині йдеться про харизму, духовне обличчя і способі життя жінок, що становлять чин дів. У другій частині підкреслюється церковне значення цієї форми богопосвяченого життя, її місце в помісній і у Вселенській Церкві. Третя частина виявляє принципи і критерії для розпізнавання покликання до цієї форми богопосвяченого життя.

Джерело

Невіста Христова

Одна з українських дів, посвячених Богу, під час св. Меси
Одна з українських дів, посвячених Богу, під час св. Меси

Звернення Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні

Дорогі в Христі Брати і Сестри!

З великою схвильованістю та неспокоєм сприйняли ми повідомлення про напади на табори Ромів, які останнім часом відбувалися в Україні, а особливо про останній трагічний погром ромського табору поблизу Львова, в якому загинув 24-річний юнак Давид та отримали поранення 4 людини.

Такі насильницькі дії тих, які позиціонують себе патріотами свого народу, заслуговують однозначного засудження. Святий Йоан Павло ІІ у своїй промові 5 жовтня 1995 року в ООН Сказав: «Слід прояснити фундаментальні відмінності поміж нездоровою формою націоналізму, який навчає зневаги до інших народів та культур, та патріотизмом, який є властивою любов’ю до своєї країни. Справжній патріотизм ніколи не намагається осягнути благополуччя своєї країни за рахунок інших. Адже, в кінцевому підсумку, це також вплине на його власну націю, завдаючи шкоди обом сторонам – і агресору, і жертві. Націоналізм, особливо його вкрай радикальні форми, є антитезою справжнього патріотизму» .

Стережімося расистської ненависті і насильства, виховання молоді в нетерпимості до національних меншин, до слабких і тих, які живуть чи думають «по-іншому».

Сім’ям усіх постраждалих висловлюємо наше глибоке співчуття та огортаємо нашою молитвою. Особливо Доброму Богові доручаємо душу загиблого Давида – нехай спочиває у вічнім мирі.

Львів, 25 червня 2018 року
№ 17/2018

Конференція Римсько-Католицьких Єпископів в Україні

Звернення Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні від 25 червня 2018 року