Великий Четвер у кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії у Харкові

У Великий Четвер, 29 березня 2018 року в Харківському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії урочисту Святу Месу очолив ординарій Харківсько-Запорізький єпископ Станіслав Широкорадюк OFM

Є кілька літургійних обрядів, властивих Великому Четвергу. По-перше, це перенесення Пресвятих Дарів. Раніше не було дарохранительниць, тож Пресвяті Дари після кожної Меси зберігали в ризниці. У ХІІ столітті обряд ритуалізувався: відтепер в урочистій процесії Дари переносять або до ризниці, або на інший вівтар, визначений на repositorium (одне зі значень цього латинського слова – «гробниця» – прим. КМЦ). Уперше про repositorium згадано у тридентському Месалі (1570). Подальша практика влаштування Божого гробу з П’ятниці на Суботу буде розвитком процесії перенесення Пресвятих Дарів Великого Четверга.

По-друге, з Великим Четвергом пов’язане оголення вівтаря. До VI-VII століття обрус покривав вівтар лише під час Меси. Пізніше, у Середньовіччі, оголення вівтаря (лат. denudatio altaris) набуло символічного значення: це паралель до того, як Христа покидають найближчі, а кати роздягають Його, перш ніж розіп’яти.

Третій звичай – гасіння невгасимої лампади після винесення Пресвятих Дарів із дарохранительниці. Ще одна літургійна особливість – відмова від дзвонів та органної музики після «Gloria» у Великий Четвер: це символічне наслідування покори Христа в Його приниженні, аскеза для чуттів, у цьому випадку для слуху.

Обряд омивання ніг – особливість вечірньої Меси у Великий Четвер. Цей обряд походить від єврейського звичаю, поширеного в ті часи, коли ходили або в сандаліях, або босоніж. Відповідно, стопи бруднилися від дорожнього пилу, тож господар омивав ноги гостеві, коли той увіходив у дім. Згадаймо, як Ісус, перебуваючи з гостиною в одного фарисея, говорить йому: «Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям» (Лк. 7, 44). Звичай омивання ніг був поширений у чернечих спільнотах як вираз гостинності.

Як літургійний обряд омивання ніг уперше з’являється в Іспанії в VII столітті, а до Рима доходить лише в ХІ столітті. До 1955 року воно було зарезервоване для абатів і єпископів – тільки вони могли вмивати ноги своїм підлеглим. Сьогодні ж його можна здійснювати в кожній парафії – у такому разі це робить головний служитель Меси.

Темна утреня у кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії у Харкові

Темні утрені (від лат .: Tenebrae – пітьма, темрява) – метафоричне позначення трьох ранкових служб Літургії годин Пасхального Тридення: Великого Четверга, Страсної П’ятниці і Святої Суботи.

Темні утрені служаться в деяких церквах до наших днів, зокрема в кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії в Харкові. Під час темної утрені встановлюється свічник з 15 свічками, і на вівтарі запалюють шість свічок. Під час обряду свічки поступово згасають (по одній після кожного псалма і співи). Остання не гаситься і залишається палаючої, це свічка Христа.

Темні утрені мають багату музичну традицію. Багато видатних композиторів писали літургійні твори для текстів, що виконуються вчасно цих богослужінь. З багатьох молитовних текстів, які входили до складу Темної утрені, особливою популярністю у професійних композиторів користувалися великі респонсорії (в цілому 27 гимнографических текстів, які обігравають новозавітні події), Miserere (51-й псалом), Benedictus (новозавітна Пісня Захарії) і старозавітні вірші з плачу пророка Єремії, так звані ламентації (лат. lamentationes букв. «плачі»). Серед композиторів, які писали багатоголосну музику на ці тексти (як правило, вибірково, а не на всі тексти відразу) Крістобаль де Моралес (1564), Франческо Кортечча (27 респонсоріев, Benedictus і Miserere; 1570), Томас Луїс де Вікторія (1572), Джованні П’єрлуїджі Палестрина (4 збірки, перша видана в 1588), Орландо Лассо (3 збірки, перша видана в 1585), Марк Антоніо Індженьері (1588), Лодовіко Віадана (1609), Карло Джезуальдо (27 респонсоріев, Benedictus і Miserere; 1611 ).

Меса освячення мира у Харкові

28 березня у Харківському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці владика Станіслав Широкорадюк у співслужінні із священиками Харківського, Полтавського і Сумського деканатів відправив Святу Літургію освячення мира. Зібрані навколо вівтаря пресвітери відновили свої обітниці, які вони приносили під час таїнства Священства. Під час проповіді ординарій Харківсько-Запорізький закликав вірних молитися за священиків про Божу благодать для них, щоб могли встояти перед усіма спокусами диявола.

Традиція освячення мира відома ще з VII століття, коли в титулярних церквах Рима, крім вечірньої Літургії про встановлення Євхаристії, відправляли ще й покутну Месу й Месу на посвячення олій; згодом вони об’єдналися в ту ранкову, яку ми знаємо зараз.
У літургії латинської Церкви освячують три олії: перед закінченням євхаристійної молитви святять єлей хворих для Таїнства Єлеопомазання, а після Причастя – єлей катехуменів для Хрещення й миро, яке використовують для Таїнства Священства. Єлеї містять тільки оливкову олію; миро ж складається з оливкової олії й бальзаму, який почали додавати у VI столітті. Колись використовували арабський бальзам, щоб надати миру особливого аромату, а тепер вживають бальзам без запаху.

 

Вербна неділя 25.03.2018 р.

Урочисту Святу Месу з нагоди святкування входу Господа Ісуса Христа в Єрусалим у харківському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії очолив Ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк.

Вербна неділя (лат. Dominica in Palmis de passione Domini) — неділя, яка припадає за 7 днів до Великодня. Великий Тиждень, який ще називається Страсним, розпочинається Вербною неділею. Багатьма мовами світу вона називається Пальмовою неділею — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов’янських територіях, де пальми не ростуть, а весна настає з цвітінням верб, пальмові гілки люди замінили вербними, які починають зеленіти і цвісти, та відповідно і назва свята змінилася.

День Вербної неділі нагадує християнам урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим, який знаменував собою безпосереднє наближення Його Страстей і смерті на хресті. Люди, які Його вітали, кидали на дорогу плащі та зелені галузки пальм, вигукуючи: «Осанна Синові Давида!». Урочистий в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим описаний у всіх Євангеліях. Цій події всі вони надають особливого значення. Літургія Вербної неділі також згадує як радісні моменти процесії з пальмами так і про Страсті Господні. Цим Церква підкреслює, що тріумф Христа і Його Жертва завжди нерозривно пов’язані.
Світлини

ПАСТИРСЬКИЙ ЛИСТ

Єпископа Станіслава Широкорадюка
Ординарія Харківсько-Запорізької дієцезії
Римсько-католицької Церкви
щодо захисту моральних цінностей і викликів сьогодення

Дорогі брати і сестри!
Україна, з самого початку свого існування як незалежної держави, обрала шлях на інтеграцію з європейською родиною народів. Свій свідомий вибір, своє прагнення до одвічних європейських цінностей Україна підтвердила під час буремних і трагічних днів Революції Гідності, а саме зараз найкращі сини і дочки нашого народу відстоюють власний і гідний шлях Батьківщини в окопах і бліндажах на східних рубежах протистояння зовнішній агресії та внутрішнього розбрату.

Дуже прикро, що сьогодні, на цьому етапі йде відверта і підступна підміна понять та акцентів, відбувається руйнування шкали істинних цінностей та маніпулювання категоріями моральності, людської гідності, відповідального батьківства, святості людського життя від моменту зачаття до природної смерті тощо. Особлива підступність цих явищ полягає в тому, що сам процес підміни відбувається повільно, без розголосу, без особливої уваги суспільства та засобів масової інформації, але на найвищому державному, на законодавчому рівні, як ретельно спланована деморалізація.

Так саме зараз, в ці дні Комітет з питань Європейської інтеграції Верховної Ради України висуває на повторний розгляд парламентарів законопроект № 0119, в якому йдеться про ратифікацію так званої Стамбульської Конвенції, документу, що містить зобов’язання у сфері тендерної ідентичності та сексуальної орієнтації, включаючи обов’язковість запровадження у навчальних закладах, перш за все – школах, просвітницьких заходів з популяризації так званих “нестереотипних ґендерних ролей”. Й все це, звичайно ж, подається як велике досягнення на шляху України до Європи, ба більше того, як обов’язкова умова цього просування, без якого наша країна залишиться “країною non grata” для решти європейських народів, для самого Європейського Союзу.

Перш за все, варто зазначити, остання теза є не просто хибною, але й відверто брехливою! Пре це свідчить досвід таких країн – членів ЄС, як Хорватія, Словаччина, Польща, Латвія, Литва, Італія, котрі на законодавчому рівні відмовились ратифікувати Стамбульську Конвенцію в такому вигляді, як вона існує зараз, й при цьому не втратили своє гідне місце у загальноєвропейській родині. А понад триста громадських організацій Європи закликають змінити Стамбульську Конвенцію. Й це спонукає і нас, українців, замислитись над власним баченням і власною позицією в цьому питанні.

1. Саме питання ратифікації, тобто, по суті, вкорінення у громадській свідомості низки понять та догматів “ґендерної ідентичності” у формі, що пропонується, є величезним та небезпечним викликом для нашого суспільства, нашого майбутнього, для самої перспективи існування України, як держави та як народу, де традиційна і моральна сім’я є запорукою здорового суспільства.
Підміна одвічного, природного поняття людської статі поняттям “тендер” відверто переносить міжстатеві стосунки з площини моральності та загальнолюдських цінностей у площину штучних та спотворених так званих “цінностей”. Чого варто саме визначення, котре “має” прийти на зміну поняття “стать”: “Ґендер означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство
Це вже є відверта профанація загальнолюдського розуміння, самого Божого плану, щодо людства: “І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її: чоловіком і жінкою сотворив їх” (Бут. 1, 27).

2. Усі спекуляції навколо все тієї ж “ґендерної ідентичності”, звичайно ж, відбуваються виключно під гарними і вкрай позитивними гаслами. Це – заклики до загальної рівності, до соціальної справедливості, до захисту “інших” людей. Але це те, що лежить виключно на поверхні. Натомість, навмисно замовчується те, що саме традиційне ставлення до сім’ї, до родинних цінностей при цьому потрапляють у заздалегідь невигідну, програшну ситуацію. При цьому про захисти традиційних цінностей та традиційної сім’ї вже не йдеться! Отже, це подається під видом добра, але по суті своїй є диявольською спокусою і оманою.
Все це, в тій чи іншій формі, вже було в нашій історії. Зараз ми вже не знайдемо живих очевидців тих подій, але не бракує джерел, які вказують, що т.з. “соціалістична революція” відбувалась під гаслами захисту людини праці та соціальної справедливості. А закінчилось це суцільним концтабором для цього ж “трудового народу”. А покоління старших людей та навіть людей середнього віку чудово пам’ятають безпідставні, але привабливі декларації: “Все для человека, все для блага человека!”. Куди йшло суспільство під цими закликами ми теж чудово пам’ятаємо. Й от знову маємо справу з такими ж облудними, але зовні вкрай позитивними “благими намірами”.
Назагал, все це переконує, що самі пекельні сили, подібно до “вовків у овечих шкурах”, як про це застерігав Спаситель Світу Ісус Христос, встали на боротьбу з християнським суспільством, з тисячолітніми традиціями одвічних цінностей та орієнтирів нашого народу!

3. Й в такі ситуації не може не викликати занепокоєння доволі пасивна позиція самих християн у цьому питанні. Лише поодинокі громадські організації (до речі, переважно з церковного середовища), лише самотні небайдужі встають на захист традиційної сім’ї, її майбутнього, а, відповідно, й майбутнього самого українського суспільства.
Й наслідок цього під Петицією щодо припинення пропаганди гомосексуалізму та захисту традиційних сімейних цінностей ще навіть нема потрібних 25 000 підписів.
Це свідчить про байдужість!
Натомість, широкі верстви населення, громадськість назагал, самі християнські Церкви України ніби відсторонились від цієї вкрай важливої справи. Ніби залишили за собою право бути “сторонніми спостерігачами”, або більше цікавитись політикою, ніж захистом моралі.
На мою думку, це не просто неприпустимо, але і являється ганьбою для усіх нас, для тих, що декларуємо свою приналежність до Християнства, для тих, кому за самою природою та з Божої милості не можуть бути байдужими сьогодення та майбутнє українського суспільства й належного, гідного ставлення до кожної людини!

Нехай добрий Бог благословить всіх, хто активний у захисті справжніх цінностей і сміливо стає на її захист у викликах сьогодення!

Єпископ Станіслав Широкорадюк
Ординарій
м. Харків, 19 березня 2018 Р.Б.
в День св. Йосипа
Покровителя християнського родинного життя

Порядок богослужінь на Великий тиждень та Великдень у кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії

Архівна світлина 2015 р.

СВЯТЕ ПАСХАЛЬНЕ ТРИДЕННЯ
Велика середа (28.03.2018 р.)
11.00
 – Божественна Літургія Хризми
Великий четвер (29.03.2018 р.)
08.00
 – Літургія Годин
18.30 – Божественна Літургія Господньої Вечері
Страсна п’ятниця (30.03.2018 р.)
08.00
 – Літургія Годин
18.30 – Хресна Дорога
Літургія Страждань Господніх
Свята субота (31.03.2018 р.)
08.00 – Літургія Годин
ВІГІЛІЯ ПАСХАЛЬНА
20.00 –  Божественна Літургія
Процесія
Благословення великодніх страв

Неділя Воскресіння Господнього
1 квітня 2018 р.
  9.00 – Євхаристія (пол.)
12.00 –
 Євхаристія (укр.)
18.30 –
 Євхаристія (рос.)

Пастирське звернення Єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні

Ми, Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні, зібрані на 50 пленарному засіданні, виражаємо глибоку стурбованість зростом впливу ґендерної ідеології в нашому суспільстві. В зв’язку з цим заохочуємо наших вірних підписати петиції про заборону пропаганди гомосексуалізму.

Згадані петиції зареєстровані на сайтах Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України за наступними посиланнями:

Заохочуємо усіх душпастирів, настоятелів парафій організувати збір підписів в своїх парафіях. Для цього слід зробити декілька кроків:

  1. змобілізувати волонтерів, які матимуть з собою мобільний інтернет (смартфон, планшет з 3G інтернетом) і зможуть допомогти у підписі петицій усім бажаючим, зокрема людям літнього віку.
  2. організувати підписи петицій у найближчі неділі.
  3. до нашого звернення додаємо посилання на інструкцію як реєструватися та підписувати петиції:

https://docs.google.com/document/d/1H- BJiK5yN_mzl8dMxj7FlQDTUSCPoOeiC26LoZTx_0/edit

Користаючись нагодою прагнемо усіх запросити на всеукраїнський марш на захист сімейних цінностей, який відбудеться 2 червня у м. Києві.

З усього серця благословляємо на згадані ініціативи!

Єпископи Римсько-Католицької Церкви

Жахливо, що світ «звик» до війни в Україні

Владика Станіслав Широкорадюк

24 лютого, перебуваючи у Варшаві, владика Станіслав Широкорадюк дав інтерв’ю Польській Католицькій Інформаційній Агенції (КАІ)
«Війна в Україні триває чотири роки. Люди вмирають щодня. Жахливо, що світ «звик», і багатьох більше не турбує те, що десь на Сході йдуть «якісь» бої», – говорить єпископ Станіслав Широкорадюк, ординарій Харківсько-Запорізької єпархії в інтерв’ю KAI. Через територію цієї єпархії проходить лінія фронту.

Дорота Абдельмула (KAI): Владико, відвідуючи Харківсько-Запорізьку дієцезію рік тому, ми зустріли багатьох свідків війни, які говорили про постійні бої на фронтах і нестабільну повсякденність. Чи змінилася доля східних українців за останні 12 місяців?

Єпископ Станіслав Широкорадюк: В якомусь сенсі нічого не змінилося. Війна в Україні триває чотири роки. Люди вмирають щодня. Жахливо, що світ «звик», і багатьох більше не турбує те, що десь на Сході України йдуть «якісь» бої. А там регулярно тривають обстріли, і люди, які живуть поруч із  лініями фронту, постійно страждають, тому що з цих областей зробили полігон. Російська сторона проводить там спеціальну підготовку, тестує нову зброю.

KAI: Повторю питання, яке вже лунало багато разів: чому все це відбувається?

– Це все робиться для того, щоб Україна не йшла в бік Європи чи в напрямку НАТО.  Прагнення України були заблоковані. Ця перспектива ускладнює нашу ситуацію, і без допомоги міжнародної спільноти ми нічого не зробимо, а конфлікт на Сході України триватиме до тих пір, поки цього хоче Росія. Хіба  що Україна відійде від Європи. А поки немає жодної надії на кінець цієї війни. Наша ситуація нагадує сценарії, що відбулись у Придністров’ї та Абхазії.

Крім того, ми страждаємо від корупції, яка в Україні не зменшується. Нам дуже шкода, що, незважаючи на те, що на Майдані загинуло багато людей, корупція, проти якої вони протестували, залишилася, і маємо далі з нею боротися.

KAI: У такому випадку чи відчувають українці, що міжнародна спільнота їх підтримує?

– Підтримка, яку ми отримали ще рік тому, була величезною. Тепер вона ослабла, між іншим тому, що бракує дій з боку України. Корупція завдає величезної шкоди нашій країні і послаблює допомогу інших країн. Наша політична сфера також не є вільна від провокацій і помилок, які також загострюють відносини з сусідами. Це все призводить до того, що підтримка європейських країн зменшується.

KAI: Як в цій ситуації діє Церква?

– Не зважаючи на труднощі, Церква і наша єпархія досягли певних успіхів. Маємо свободу, провадимо благодійну діяльність. Нещодавно під Харковом відкрили ще один будинок одинокої матері, де нині знаходяться 25 дітей з матерями, є дитячий садок. Бачимо, що цього все ще недостатньо, тому прагнемо заснувати ще одну філію. Такий інтерес з боку потребуючих є доказом того, що люди нам довіряють, жінки звертаються за допомогою, приходячи до нас, до Церкви. Колись про таке не можна було і мріяти.

Протягом декількох років ми також влаштовуємо гуртожитки для студентів (у Харкові у 69 вузах навчається близько 180 000 студентів).  Також маємо центри соціальної допомоги, які тут дуже потрібні. Я радий бачити людей, які приходить до Католицької церкви також для того, щоб чогось навчитися. Ми працюємо з університетами, у нас є група професорів, які запрошують нас на зустрічі зі студентами в університетах та скеровують до нас молодь. Ця співпраця дуже важлива для всіх.

KAI: Чи надається допомога жертвам війни завдяки сприянню церковних структур?

– Так, слід сказати, що у нашій Церкві є вірні друзі, які завжди нам допомагають, і без яких ми нічого б не змогли зробити. Катехитичні центри та центри допомоги ми будуємо власне завдяки такій підтримці, яка надходить незалежно від політичної ситуації, тому що Церква завжди вірно несе допомогу.

KAI: Чи збільшується кількість тих, хто просить про допомогу?

– У минулому році кількість мігрантів у Харкові не збільшилася, але збільшилася чисельність людей в Церкві: більше дітей, більше молоді. У будинку курії я залишив тільки дві кімнати для співробітників, а решту відвів для зустрічей і катехізації. У неділі всі приміщення зайняті. Це хороший знак.

Також домініканці у Харкові почали читати лекції в рамках «Школи віри». У цю школу приходять 50-60 осіб, які хочуть слухати, розуміти, відкривати для себе Церкву. Вони бажають дізнатись елементарні істини віри, щоб воістину увірувати в Бога і дійсно жити за вірою. Наша Церква оживає, і допомагають у цьому молодь і студенти.

KAI: У жовтні в Римі буде проходити Синод єпископів, присвячений молоді та розпізнаванню покликання. Про який досвід української молоді з цього приводу Ви хотіли б розповісти?

– Наша молодь – це нове покоління, яке черпає з віри справжню радість. Цих юнаків і дівчат не навчали вірі батьки, які часто є атеїстами. Ці молоді люди – апостоли віри в своїх сім’ях, вони допомагають пізнавати Бога своїм батькам і рідним. Багато хто з цих батьків згодом прийшли до Церкви завдяки своїм дітям. У нас дійсно апостольська молодь. Папа Франциск говорить, що ми маємо жити радістю віри, і наша молодь саме так і живе.

Молоді українці сумують за стабільним майбутнім. Бо сьогодні багато молодих людей націлені на те, щоб закінчити навчання і виїхати за кордон. Це значить, що Україна не дає їм відповідних професійних перспектив. Вони мріють про те, щоб знайти гідну роботу в своїй країні, щоб їх цінували, щоб вони були потрібні, щоб тут знайти радість і працювати на благо своєї країні. Вони мріють, щоб знайти в Україні хоча б те, що знаходять в Польщі.

KAI: Дякую за бесіду.

Джерело

Попільна середа – початок Великого посту

Попільна середа – начало Великого посту

Перед нами важливий період у житті християн – Великий піст 2018 року. Ми, люди, досить-таки непогано вправляємось у своєму бутті, коли в ньому все гладенько, проте навіть незначна криза вибиває нас із колії та підштовхує на рівні інстинкту волати до Бога про допомогу. Можливо тому Церква пропонує нам щорічні сорокаденні своєрідні «кризи» у вигляді Великого посту. Протягом цього часу ми відступаємось від нашого повсякденного узвичаєного способу життя, щоб більше часу проводити із Христом, обмежуємо себе у комфортному побуті, щоб ліпше відчути свою неміч та при-пасти до Бога, шукаючи в ньому розради та очікуючи на допомогу.

Христос «применшив себе самого», зійшовши на землю (Флп 2,7). Заради нас, людей, Він не тільки відмовився від Своєї небесної слави, але й земне життя підпорядкував спасенній волі Отця. Своїми страстями і хресною смертю Він звільнив нас від рабства гріха й примирив із нашим Небесним Отцем. Воскресінням і Вознесінням Своїм Спаситель відчинив нам врата небес.

Якщо ми відмовимо собі в чомусь заради того, щоб надати більше місця Христу, то настільки ж наблизимось до Нього, станемо людянішими. Для цього Церква у цей час запрошує нас все до того самого: до посту, молитви та до милостині. І в цьому повторенні приховане надзвичайне Боже милосердя, тому що Господь дає нам ще один шанс здійснювати Його справи, тільки на іншому рівні – більш сумлінно, усвідомлено, великодушно, з більшою вірою, надією та любов’ю, вкладуючи всього себе в свої учинки.

Свято свв. Кирила та Мефодія у харківському кафедральному соборі

У цьому році свято головних покровителів Харківсько-Запорізької дієцезії свв. Кирила та Мефодія припало на Попільну середу. Тому урочиста Свята Меса на їх честь була відправлена в харківському кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії 13 лютого. Святу Месу очолив ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк у співслужінні зі священиками харківського деканату.